Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 66)

Олексій. Звідки ти знаєш?..

Катерина. Знаю я цю породу, такий же Гриць, як і Галя, не здатні ні до чого, белькочуть про кохання й тільки. Підвела я Галю до Довгоносика, штовхнула, а вона втекла — доведеться мені взятися...

Олексій. Це ти вже занадто...

Катерина. Що занадто? Мовчи! Ти теж такий, як і вони, усі ви в цілому районі нашому, скільки є вас, хлопців, а щоб хоч один украв дівчину й завіз кудись далеко... далеко, або з кохання став блідим, щоб горіли очі, спалахували вогнем, щоб ішов селом і кожна дівчина з пошаною дивилася б на нього, щоб видно було, що не макітра шкандибає... А, та що тобі говорити, коли ти сам мішок з половою, макітра кучерява, прочірікаеш комусь: «Я тебе кохаю»,— а вона у відповідь — чирік, чирік: «Я теж, я теж»,— і це все, на ціле життя... Всі ви з одного тіста. Мабуть, помру і не побачу справжнього кохання...

Олексій. Катерино, ні, ти ще не знаєш, що ця макітра кучерява зробити може. Поклади руку тут, послухай, як серце б’ється в мене... Знай, цієї ночі з тобою трапиться те, про що буде говорити не тільки наш район, а область, республіка... Так, це трапиться цієї ночі...

Катерина. Ой... ой...

Олексій. Приготуй щось закусити, пляшку вина, вийди з хати і чекай на мене, я прийду і вкраду тебе.

Катерина. А я думала... Ех ти, макітра... Починай, Меркуціо... (Підняла палицю.)

Олексій. Катерино... Катерино... Стій! Стій!

Катерина жене його в воду.

Стій... Помиримо Часника з Галушкою, і в день відкриття клубу буде весілля Гриця і Галі...

Катерина. Галушку й Часника помирити? Та хіба ти не знаєш їх? Часник дасть швидше руку одрубати, а* Галушка праве око...

Олексій. А як ти думаєш, товариш Будьонний приїде на відкриття клубу?

Катерина. Не приїде. Коли б він почав їздити на всі запрошення, ого, що б було...

Олексій. А коли приїде — і нам допоможе. Я розкажу тобі...

Катерина. Що ж, давай, хоч я й не вірю, щоб в цьому черепку родилась думка. Проте, раз було колись, навіть каміння заговорило. Виходь з води і розказуй.

Олексій. Листа напишемо Галушці від Будьонного. (Робить жест, ніби підкручує вуса.) «...Дійшла до мене чутка, ніби дочку маєш на виданні, Галушко...»

Катерина (робить подібний жест.) «...А у твого друга бойового Часника є молодий козак...»

Олексій (обняв Катерину). Ходім, напишемо такого листа, щоб Галушка закипіла!..

Катерина і Олексій вийшли. Входить Степан, закурює. Здалеку чути шум. Входять міліціонер Редька з квітами в руках, па нього насідають два хлопці.

1-й хлопець. Товаришу старший міліціонер...

Редька. Та відчепіться від мене, нікуди я звідси не піду, у мене тут теж дівчина є, і ми умовились зустрітись.

Ви краще скажіть правду, чого ви хочете, щоб я звідси пішов.

2-й хлопець. Ну, добре, знаєш що, Петре? Ми сьогодні будемо лякати Филимона, бо він незаконно бере Галю, а Гриць — наш приятель, а за приятеля в такому ділі треба постояти. При тобі, старшому міліціонері нашого району, це діло не вийде... От ми тебе і просимо, іди звідси, будь чоловіком...

1-й хлопець. Ми тобі завтра самі протокола напишемо.

Редька. Діло ваше незаконне, і я як старший міліціонер вам скажу,— не дозволю тут офіціально лякати Филимона... (Пауза.) А як Петро, ваш односельчанин, раджу це зробити десь у тихому кутку — без свідків. Треба понімать, що свідок — це єсть перший чоловік у судовому ділі. Так що тут, при народі, я вам не дозволю і не просіть.

Степан (здалеку). А за що там його лякати збираєтесь?

Редька (швидко витягнув свисток, свиснув два рази). Ану, підійди сюди... Хто ти єсть, що підслуховуєш секрети і розговори і перебиваєш старшого міліціонера.

Степан підходить.

(Бере під козирок.) Ззиняйте.

Степан опустив його руку.

Степан. Та як же ви будете лякати його, розкажіть, хлопці?

Хлопці. Та так... легенько... культурно...

Степан. Ну, як культурно, то, значить, можна...

Редька. Я не проти... Тільки щоб легенько, культурно, значить...

Хлопці. От спасибі, ми вже його легенько... Ми вже його культурно. (Побігли.)

Степан. Товаришу старший міліціонер. Я вам напишу записку, і ви зараз же їдьте в район. Та глядіть, тут — нікому ні слова...

Редька. Слухаю. (Козирнув, ховає букет у сумку.)

Степан (написав записку). Передайте цю записку про-курору, а цю телеграму передайте в обком. Ось вам гроші.

Редька (взяв під козирок). Буде спольнено. Дозвольте іти.

Степан. Ідіть.

Редька пішов. Чути здалеку шум.

Невже почали лякати Филимона... Скоро...

Шум сильнішає.

Ого, щось сюди біжить, ох і біжить...

Через хпилиму влітає з гітарою в руці, в піджаку і трусах Довгоносик.

Довгоносик. Міліція! Рятуй! Шофер, рятуй! Міліція! Ой!

Степан. О, тепер ти справжній феномен, настоящий. А де штани?

Довгоносик. Стягнули... Ой, як же я в село без штанів?.. Продай, шофере, штани... продай... втроє заплачу.

Степан. Давай, давай звідси, а то он біжать, стягнуть ще й сорочку.

Довгоносик. Затримай їх, затримай... Міліція! (Помчав, розмахуючи гітарою.)

Входять хлопці, дівчата.

Катерина. І сміятись нічого. А ти, Галю, не хвилюйся, вони за це будуть відповідати.

Г а л я. А я й не хвилююсь...

Кили на. Але ж це твій наречений. Як же це ти так говориш? Тато твій вихвалявся, усіх на весілля запрошував.

Галя. Коли наречений утік без штанів від нареченої, то тепер, Килино, я дарую його тобі...

Сміх.

Катерина. Тихше, починаємо... Скрипка і баян, програйте спочатку вступ. Почнемо з цього місця. (Читає з книги.) «Не хочу, я, щоб з ними ти зустрівся». Пам’ятаєте?

Галя. Да.

Катерина. Галю, ти стань тут, а ти, Грицю... Грицю!.. Грицю!.. Де ж Гриць? Грицю!..

Гриць. Я тут. (Підходить.)

Катерина. Стань коло пня, а тепер почнемо. (Зняла солом'яний бриль з голови хлопця і вдягла на голову Гриця, з голови Галі зняла хустку, опустила їй коси.). Почнемо... Музика!..

Грають скрипки і баян.

Галю!..

Галя -Джульетта.