Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 68)

Параска. Це він тепер від злості, мабуть, лусне.

Г алушка. Навряд. Коли почну його яблуню різати — тоді, може, й лусне.

Параска. Перепочинь, а я піду корови напувати. (Пішла.)

Г алушка. Добре. (Сів на драбині.)

Степан. Машина скоро піде в район?

Галушка. Хутко, Филимон рано поїхав на ній у сусіднє село, щось там купує, скоро приїде, і тоді відразу в район. Так заяву мою на Часника не загубиш?

Степан. Ні.

Галушка. От як тільки повернешся в область, зразу постарайся передати. Будеш ти, Часник, знати, як рекорди встановляти! Чекай, доберуться до тебе! Побачимо, хто кому авторитет підірве!

Степан. А що, він вам підрива авторитет?

Г алушка (злазить з драбини). Аякже!.. Що він тільки на мене не говорить. Як тільки який звіт у районі, так завжди вийде на трибуну і почина мене молотити. Кричить: «Я плачу м’ясопоставки, у мене ферми тваринницькі, а Галушка і хвоста не має. Виходить, я__й за нього плачу»,— і меле... і меле...

Степан. А чого, справді, нема у вас ні одної ферми?

Галушка. Ти, конєшно, чоловік городський і не в курсі дєла. Тут діло тонке.

Степан. Да, нам, городським людям, розібратись важко...

Галушка. Бачиш, коли я заведу ферми, значить, сіно, силос, одно слово, весь фураж гати на ферми, а для власних корівок, овець корму буде менше. Га... В курсі дєла?.. От я й розподіляю все на трудодні, а Часник, дурний, за рекордами гонеться.

Степан. Ну, а як ніде не буде в колгоспах ферм, то де ж держава візьме?

Галушка. А радгоспи нащо? Нехай собі держава там і заводить ферми. Ми податок сплачуємо справно, а далі кожен собі цвітущую жизнь строїть, як хоче. Пойняв?

Степан. Пойняв, та не зовсім. Це діло дуже тонке. Але ж держава дає вам машини.

Галушка. От ти не в курсі дєла. Ми за машини, що належить МТС ¹⁰ сплачуємо. Ми державу ніколи не обидимо. Аякже, кожен тепер сознательний і в курсі дєла.

Степан. Так що живете непогано?

Г алушка. Добре. Тільки з матерією скрутнувато, особливо товар на чоботи дістати важко. І коли воно в городі вдосталь товару буде? Сукна нам би побільше, та доброго і дешевого...

Степан. Я чув, що з Києві, Москві і Ленінграді на великих центральних вулицях і на площах перед магазинами на асфальті засіяли цей рік багато вовни, доброї вовни, щоб сукно було першого сорту. А також засіяли шкірою хромовою, шевровою, спеціальне угноєння поклали, різні хімічні добрива, примусили всіх двірників поливати через кожних п’ять хвилин. Так старались двірники, поливали, поливали, і не вродило...

Галушка. Не може бути, ти жартуєш...

Степан. Слово честі, сам бачив.

Галушка. Та що вони, подуріли? Хіба не знають, що вовна росте на вівці, а шкіра на бику?

Степан. Це знають, але ферм тваринницьких мало. Сім’я ж у нас хоч і невелика, але все ж майже двісті мільйонів, і таких галушок, як ви, багато. Всі біжать у город і кричать: «Давай, державо, матерії, сукна доброго, чобіт!» Часникових ферм не вистачає,— довелось пробувати, може, на асфальті вродить...

Галушка. Угу... (Пауза.) В курсі дєла.

Степан. А як в районі у вас начальство, добре?

Галушка. Не обижаємось — люди тихі, смирні, їм аби план був виконаний, цифра щоб була справна, бо їх, коли цифра несправна, то дуже б’ють зверху. Так що вони тільки за цифрою і стежать, і коли що — не попустять, і тоді держись... Всі наші начальники більше в бухгалтерії понімають. І як приїдуть з району та як почнуть тебе по процентах ганяти — аж упрієш. Але тепер ми це діло пойняли і нащот процентів у нас не підкопаєшся — цифра завжди справна... в курсі дєла.

Ввійшов Часник. Степан його помітив.

Степан (голосно.) Чув я, що Наркомзем подав проект урядові, в якому просить не давати машин тим колгоспам, у яких нема тваринницьких ферм і погано стоїть справа

з технічними культурами.

Галушка. Це ж як? Чому?

Степан. Я добре не розібрав, бо це діло тонке. Але казав мені один приятель, а він в курсі дєла, що державі невигідно таким колгоспам давати машини.

Часник. Правильно. Давно б пора.

Г а л у ш к а. От бачите, і вони свого носа встромили. Оіі же вредний! Треба тин швидше плести, бо від нього життя не буде.

Часник. Плети, плети. Ось як приймуть такий закон, будеш ти кукурікати на цьому тину.

Г алушка. Такого закону бути не може. А ти, Часник, іди під три чорти і не розстроюй мене зранку.

Часник. Приймуть. Ти що ж думаєш, довго держава за тебе буде машинами орати, сіяти, збирати,— землю тобі навічно закріпили, щоб ви тільки на своїх садибах цвітущу жизнь строїли? Дудки!

Г алушка. Державі я плачу сповна за машини, а землю закріпили, бо я за землю бився, і хазяйнувати на ній буду, як я хочу, і ти мені не вказ. Ти думаєш, як ти партєйний Часник, то можеш мені вказувати? Тепер, брат, безпартєйнрй більшовик ще більше важить, ніж партєйний. І я тобі скажу, як безпартєйний більшовик: не сунь свого носа в мої горшки — в курсі дєла? Не розстроюй мене, не чіпляйся, я тебе й знати не хочу!

Часник. Слухай ти, безпартєйна галушко, ти можеш городити тин аж до неба, але я від тебе не відстану,— я до самого ЦК дійду, бо ти мені руки зв’язуєш.

Галушка. Ви чули? Та хіба він не божевільний! Я йому руку зв’язую. Чим? Чим? Коли?

Часник. Ти ведеш свою лінію і людей портиш: вони в тебе не вперьод дивляться, а вниз, день і ніч, як ховрахи, риються на садибах, навіть хати не білять — усе часу не мають, жінки перекупками стали.

Галушка. А яке твоє діло? Кожен робить цвітущу жизнь, як хоче. Слухай, Часник, твої люди їдять пампушки

з салом? їдять. І мої, хвалити бога, не відстали. Якої жизні ти ще хочеш? Куди ти поспішаєнії*

Часник. Уперьод, уперьод, Галушко. Хіба товариш Ленін віддав своє життя тільки за те, щоб наші животи були набиті галушками? Та нікогда цього не може бути, щоб живіт мечту людей великих убив. Раз до комунізму йдеш, Кіндрате, так треба йти до нього швидко і щодня.

Степан. Так ви за комунізм, товаришу Часник? А ви, товаришу Галушка, виходить, проти?

Галушка. Як! Я проти комунізму?! Хто чув, що я проти? Хіба я несознательний? Але нехай мене Часник не тягне до комунізму, мені й у соціалізмі добре, я тільки в ньому пристроївся, і він мені ще не надоїв.

Дзвоник телефону, у вікні Палажка, взяла трубку. Слухає: «Добре,

передам».

Палажка (з вікна). Часник, дзвонили з райкому, щоб ти завтра приїхав о третій годині — буде пленум рай-парткому, чуєш?

Часник. Добре, чую... І чого це пленум? Недавно ж був... Щось трапилось...

Степан. Я чув, що секретаря вашого райпарткому знімають, так що, мабуть, тому й пленум.

Галушка. Знімають. Мабуть, на вищу роботу? Жаль, такий уже він добрий, тихий, мухи не зобидить... А говорив — по дві, а то й по чотири години підряд. Такий оратель,— ну, скажу вам, шість раз упрієш, поки він скінчить. Дуже добре говорив. Часто приїздив у мій колгосп, так усім цікавився... В курсі дєла.

Входить Параска.

Параска. Вилазь, Кіндрате, будемо плести далі. Господи, коли б швидше виплести.

Виходять Гриць з чемоданчиком, за ним Палажка в сльозах.

П а л а ж к а. Сину, сину, опам’ятайся!

Гриць. Прощайте, мамо, я вирішив — і так буде.

Палажка. Часник, іди, скажи йому...

Часник. А що говорити? Я вже говорив з ним — не хоче й слухати. Ну, що ж, нехай їде в світ, спиняти не буду...

Палажка. Сину мій, сину, як же я буду без тебе?..

Гриць. Мамо, тихше, не плачте. Я ж буду приїздити, буду писати, але зрозумійте, я не можу залишитись тут, не можу. В далекий край іду... на шахти іду... Прощайте!

Часник. Палажко, йди до хати. А ти, сину,— або йди, або вертайся назад. Не муч матері і мене лиши в спокойствії.

Гриць. Прощайте, мамо, тату, прощайте...

Часник. Іди, іди, тільки не забувай, приїжджай, прийму