Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 69)

з радістю...

Гриць. Спасибі, тату... Прощайте.

Гриць пішов. Палажка схилилась над столом, закрила руками лице.

Часник (підійшов). Ходім, Палазю, до хати, ходім.

Палажка. Саливоне... Саливоне...

Часник. Ходім, стара... Ходім. (Тихо.) Не плач, а то і в мене сльози навертаються, а тут Галушка дивиться.

П а л а ж.к а. Галушка... Ходім... Саливоне... до хати ходім.

Пішли до хати.

Галушка. От виховав сина. Та щоб це в мене — я б йому дав так, щоб не тільки до станції, а й до воріт не дійшов би.

Параска. Яблуко від яблуні далеко не падає. Одним Часником менше — тим для нас краще. Вилазь на драбину.

Степан. Я чув, що він любив вашу Галю, навіть хотів одружитися з нею.

Параска. Мало що хотів. Моя Галя й дивитись на нього не хоче. Вона полюбила достойного чоловіка — Филимона Филимоновича Довгоносика...

Виходить Г а л я з чемоданом.

Галя. Прощайте, мамо, і ви, тату, прощайте — я виїжджаю сьогодні звідси назавжди.

Параска. О господи! Куди ж ти зібралась?

Галя. Далеко. В город далекий, біля самого Чорного моря... В Одесу, на завод сільськогосподарських машин поступлю.

Г алушка. Ану, алюр до хати!

Галя. Тату, я вирішила — і так буде.

Галушка. Іди, бо я тебе зараз схоплю за коси і потягну до хати, чуєш?

Галя. Руки короткі.

Галушка. Ах ти ж! (Схопив дрючок, іде до неї.)

Галя. Тату! (Вирвала дрючок, зламала, кинула.)

Галушка став.

Параска. Галю, що ти робиш?

Галя. Мовчіть ви і знайте — я любила Гриця і люблю його зараз, хоч він тепер мене ненавидить так, як я ненавиджу вас разом з вашим Филимоном. Чули? Знати вас не хочу. (Вибігла на вулицю. Пішла.)

Параска. О господи, за що ж така напасть! Галушко... Галушко, чого ти стоїш? Біжи...

Г алушка. Куди?

Параска. За нею, дожени її.

Галушка. Не можу, біжи сама.

Параска. Та хоч подзвони в район, в міліцію, щоб затримали її.

Степан. Міліція не має права. Вона не дитина, доросла дівчина.

Параска. Як-то не має права? Ми її викормили, жениха знайшли, дали чоловіку слово, людей запросили... Дзвони, Галушко, дзвони швидше.

Г алушка. Іди ти під-’три чорти разом з нею... В курсі дєла?.. (Пішов у хату.)

Параска. Слухай, шофере, біжи за нею. Я тобі тридцять карбованців дам. Біжи, схопи її за руку й тягни. Я б побігла, та в мене нога болить...

Степан. Ні, тітко, боюсь, дівчина у вас така, що ого, її не потягнеш...

П а р а с к а. Ой господи, що ж скаже Филимон! I дс він ходить! Галушко, Галушко!.. (Побігла в хату.)

Входять з вудками дід Тарасі дід Остап — вони несуть рибу.

Спинились. Закурюють.

Остап. Так ходім до Часника.

Тарас. А коли він не ого-го?..

Остап. Ручусь — ого-го-го...

Ідуть на подвір’я до Часника. Остап стукає в двері. Вийшов Часин к.

Діди. День добрий.

Часник. День добрий, діди, рибка є?..

Т а р а с. Є й карасі, й лини, і коропчики...

Підходить Степан.

Степан. Ого... Добрі лини. Це все на вудку?

Тарас. Лини ми руками ловимо...

Степан. Як?

Тарас. Лин, як свиня, залізе в болото носом і лежить. На дубку їдеш і примічаєш бульки на воді — тоді руку запускай в болото і безпремєнно або лина, або черепаху витягнеш...

Часник (виймає). О, який добрий линок...

Остап. Діло до тебе, Часниц. Я і Тарас, як звєсно, і службу разом служили, і в один день одружились, і жінки наші, царство їм небесне, в один рік повмирали,— одне слово,— всё життя ми разом. А зараз невдобно у нас — у різних колгоспах ми. Прийми, Часник, приятеля мого Тараса в колгосп. Хлопець він ще ого-го-го... Це він зверху такий трошки не ого, но унутрі ого-го-го...— ручусь...

Ч а с н и к. Ти що ж, з Галушкою не помирився?

Тарас. Прийми в свій колгосп, не можу я в «Тихому житті» жити...

Степан. А чому?

Тарас. Галушка нас не туди веде. У Часника всі до Москви на виставку їдуть, а тут помреш і Москви не побачиш... Остап їде, а я, виходить, не ого... «Тихе життя», як лин в болоті.

Часник. Самі винні, що Галушці спускаєте. Чого критику не піднімаєте на весь голос?

Т а р а с. Та пробували, але до нього критика не доходить, йому б дрючком по голові...

Часн и'к. Но... но...

Остап. Прийми, Часник... Приятель мій хлопець, конєшно, зверху таки добре підтоптаний, но унутрі — ручусь — ого-го-го, сила в нього ого-го-го... працювати буде, як молодий...

Часник (сміється). Ну...

Степан. Куди йому працювати, він же зовсім старий.

Остап. Що ти сказав? Ану, Тарасе, покажи йому, який ти козак, візьми його...

Тарас. Держись, сучий син. (Схопив Степана.)

Степан (сміється). Пусти, діду, ой, пусти, діду, пусти...