Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 63)

Часник. Не перебивай. Слухайте всі... Коло нас проходять воєнні маньоври. На них присутствує маршал Семен Михайлович Будьониий. Я йому написав про відкриття колбуду і про парад як старий будьоннівець і получив телеграму...

Галушка. Не може бути.

Часник. Галушка не вірить, а телеграма ось... Слухайте всі!

Пуп. Струнко!

Часник (читає). «Село Хмарки, колгосп «Смерть капіталізму», голові Саливону Часнику». Чути всім?

Голоси. Всім.

Часник. Всім чути?

Г о л о си. Чути.

Часник. Повторюю: «Голові Саливону Часнику» — О! «Дорогий товаришу Часник,— дорогий... Чули? — Дякую за запрошення. Добру робиш справу, що виховуєш кавалеристів та виховуєш добрі коні. Як тільки дозволить час, неодмінно приїду. Гарячий привіт усім колгоспникам. Семен Будьонний». Чули?

Г о л о с и. Чули.

В строю аплодують.

Пуп. Струнко!

Часник. Так що парад буде приймати товариш Будьонний. Пойняв, Пуп, як треба підтягуватись?

Пуп. Пойняв і прийняв до спольнєнія. Я з них душу витрясу.

Часник. Неправильно. Що ж ти, Пуп, по-старорежим-ному хочеш учити їх?

Пуп. Винуват... Не всю душу, а так, трошки, щоб піт виступив. Воно тоді краще наука йде.

Часник. Це діло інше. В колбуді ми дамо виставу, а перед нею — торжественна часть, на якій виступить товариш Семен Михайлович Будьонний. Всім колгоспникам «Смерть капіталізму» завтра у конвертах розішлють запрошення, без яких ні одна душа в колбуд не пройде. А також запрошення одержать з колгоспу «Тихе життя» Катерина Бунчук і Галя Галушка як найкращі артистки нашого села, що будуть грати. От і все...

Голоси. А чому тільки Галя і Катерина? А ми? Ми теж хочемо.

Часник. Галя і Катерина опредільонні таланти, а таланти треба поважати. Вас же не запрошують, бо ви є разом із своїм головою Галушкою несознательні — ви одмовились будувати з нами колбуд. Внесіть тепер п’ятдесят тисяч карбованців — тоді одержите запрошення і почуєте товариша Будьонного. Все. Можете розходитись.

Пуп. Вільно. Можна покурить, а хто хоче — розійтись.

Г алушка. Ой, уредний, за горло взяв...

Голоси. Товаришу Галушка! Товаришу Галушка! Як же це так? Ми теж хочемо!

Колгоспники обступають Галушку, він зліз на бочку.

Галушка. Громадяни, не хвилюйтесь. В день відкриття колбуду я призначаю весілля дочки моєї Галі з Филимоном Филимоновичем Довгоносиком. На весілля я як старий награждьонний будьоннівець запрошу товариша Будьонного,— він не одмовить, в клубі виступить і прийде до нас неодмінно. На весілля я запрошую всіх колгоспників нашого колгоспу (дуже голосно), вгощаю всіх! Без конвертів...

Часник. От вредний.

Галушка. І в нас скоро буде колбуд. Держава нам збудує, і не будемо витрачати наш колгоспний капітал. Я вже договорився в районі.

Часник. Пуп, перебий його оркестром.

Пуп. Єсть! (Підбіг до оркестру.)

Галушка. І в районі мені сказали, що збудують...

Часник. Пуп, давай!

Пуп махнув рукою, оркестр заграв польку.

Пуп. Хлопці, дівчата... (Грає на трубі, танцює.)

Галушка говорить, його не чути. Повернувся, махає кулаком до Пупа.

Гримить оркестр. Починаються танці.

Завіса.

ДІЯ ДРУГА КАРТИНА І

Місячна ніч. Старі верби схилились над річкою, за ними далеко видно млин. Виходить Довгоносик, він грає на гітарі, співає «Давай пожмем друг другу руки и в дальний путь на долгие года». За ним вийшов Степан.

Степан. Яка хороша ніч!

Довгоносик (співає).

Когда простым и нежным взором

Ласкаешь ты меня, мой друг,

Необычайным цветным узором Земля и небо вспыхивают вдруг...

Степан. Он зоря упала, як покотилась...

Довгоносик. Да, зірвалась... «Растают дни, как пена моря...» Вдивітельна вещ природа,— скажім, зоря — як високо, а й та зривається... «Веселья час и боль разлуки хочу делить с тобой всегда...»

Степан. Ти хочеш сказати, що так буває і з людьми?

Довгоносик. Да, люди не зорі, де зірвешся, ніколи не знаєш... (Грає на гітарі і наспівує.) «И в дальний путь на долгие года...» Но єсть такі хвеномени, що ніколи не зриваються...

Степан. По-моєму, ти теж хоч і не феномен, але спритний чоловік. Все те, що розказав мені про свою роботу, так ти просто... От жаль, що зараз не підберу такого слова...

Довгоносик. Я, брат, чоловік стріляний, моє діло непомітне, но значеніє має. От, скажім, кооперація на селі. Конешно, народ там не понімає комерчеського діла. Навколо золото лежить, тільки бери, хапай... Я вже в нашому районі організував помощ колгоспнику.

Степан. Як?

Довгоносик. Діло велике... Ми з Галушкою почали купувати по добрій ціні усякі лишки в сусідних колгоспах, а потім з нашого колгоспу у город, у нашу колгоспну крамницю. Вигода дуже велика.

Степан. А закон?

Довгоносик. Тепер, брат, один закон — аби у мене була цветущая жизнь. (Грає на гітарі «Катюшу», співає.) Хочеш, шофере, цвітущої жизні? Буде. Діставай нам резину для машин.

Степан. Це зараз не так легко.

Довгоносик. Брось. Ти метнися по гаражах, головне, найди собі двох-трьох спритних шоферів, і діло піде. У нас такі обороти в городі, що резина нас ріже без ножа. Платити буду добре. Я, брат, не скупий і грошей ніколи не жалкую.

Степан. А що тобі їх жалкувати, хіба це з твоєї кишені?

Довгоносик. Конешно, не з своєї, з обчественної, але є такі, що пообіцяє і обжулить свого ж, о, є хвеномени. Я тебе з одним у городі познайомлю, він у винному ділі служить,— це, брат, хвеномен, куди — король...

Степан. А що ж він там робить?

Довгоносик. Хімік, хімік — з нічого гроші робить, і які гроші!..

Степан. Фу, мені аж душно стало від твоєї розмови, аж рука засвербіла. (Стиснув кулак.)

Довгоносик. У мене теж руки сверблять за такою хімією. І так я пробував, хотів пристроїтись, так усі місця зайняті. (Грає і співає.)

Степан (сідає коло містка). Що ж, женишся? Довгоносик. Женюсь... Яка дівчина, га?! Перший сорт, правда?

Степан. Гарна...

Довгоносик. Ти знаєш, цілий рік терзала мою душу, ох, як терзала! Я, брат, що тільки не робив, чувстві-тельні листи писав. Скільки подарунків взяла її мати,— таку дівчину взять нелегко. Між нами, Гриць, сусід Галі, мені все діло портив, але сьогодні зірвався, да, зірвався. «Другому приветно заблещут ее огненные глаза...»

Чути спів дівчат.

Співають... Мабуть, там і наші артисточки. Ходім. Степан. Іди сам, а я трохи помилуюсь природою.