Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 50)

Вахмістр. Стійте... Стійте, братці!.. Я питаю вас, скільки більшовиків у нас в полку? Він один, один проти нас усіх. Васю, ти ж мій земляк... Скільки разів я, як голова полкового комітету, відводив від тебе гнів товаришів, що справедливо вимагали розправи над тобою. Ти навіть про це не знаєш, а я покривав тебе, як земляка. Простіть мене, члени полкового комітету, простіть товариші... Я винен перед вами, що покривав його. Але тепер, Васю, землячок ти мій, відповідай народу, настав твій час. Це ти один третього липня розгарячив увесь полк, і коли навіть робочий стримував, ти з піною біля рота кричав і вивів нас усіх на вулицю у центр під кулі. Ти як провокатор повів нас. Я питаю тебе, Василю Сидоров, де земляк твій Макаров, вбитий на Шпалерній? Я питаю вас, братці, скільки невинної крові солдатів нашого полку було пролито на вулицях Петрограда? Я питаю вас, друзі, до якого часу ми будемо йому мовчати?.. Судіть мене спочатку — я покривав його, судіть мене, братці, я винуватий. Судіть мене...

1-й- солдат. Братці, він шпіон, тягніть його, беріть!

Голоси. Бий... Тягни...

Юрба кинулась, збила Васю з криком, з свистом потягла у ворота.

Вахмістр. Братці, не дуже.

.Закрились ворота, на брукові гармонія потоптана, вийшов Тарас, на ньому розірвана сорочка.

Тарас (підійшов до гармонії, підняв її, погладив, тихо). Васю... Кореш ти мій, скалічили тебе» сволочі...

Входять члени ЦВК — есер і меншовик.

Есер. Дивно, нас не зустрічають.

Меншовик. А може, відклали мітинг?

Есер. Не думаю. Вони зустрінуть нас там. Це полк на сто процентів наш. Побачите.

Меншовик. Я все ж таки.спитаю. (Підходить до Тараса.) Громадянине солдат, мітинг у вас буде?

Тарас. А ви хто такий?

Меншовик. Ми приїхали до вас на мітинг — виступати. Ми члени ВЦІКу.

Тарас. А... Це, значить, вам кричати «ура» приказано? Це за вас кореша мого Ваську скалічили на смерть?.. (Важко йде на них з розтягнутою гармонією в руці.) Це за вас... (Кричить.) Ура, ура!..

Меншовик і есер відступають.

Ура! (Підбіг і вдарив меншовика гармонією.)

Есер і меншовик побігли, за ними з криком «ура» побіг і Тарас.

(Появляється з гармонією, іде хитаючись, тихо, крізь сльози.) Ура... ура... ура... (Сів на землю, обняв гармонію, поклав на неї голову, тихо.) Васька. (Замовк.)

З воріт вийшли вартові.

1-й вартовий. Товаришок, товаришок!

Тарас мовчить.

2-й вартовий. Не зачіпай його, нехай переболіє: гармоніст був приятель його...

1-й вартовий. Обидно чоловіку.

Входять кілька солдатів, що били Васю, підходять до Тараса, мовчать і тупо дивляться на нього.

Приболів чоловік за приятеля.

Мовчать солдати, стоять нерухомі.

Солдат. Браток... Браток, встань, твій кореш був все-таки вредний чоловік.

Тарас (помалу підвів голову, дивиться перед себе, тихо говорить). Вася був вредний... який був вредний? Ти не хотів/ Васю, війни до победи, ти казав — геть війну,— який же ти був вредний чоловік? Ти хотів, Васю, щоб ми жили коло дітей своїх, жінок, а не гнили в окопах,— який же ти, Васю, був вредний чоловік?.. Ти хотів, щоб ми послухали більшовиків, самі брали землю, худобу, ліси у багатіїв,— який же ти, Васю, був вредний чоловік?

Солдат. Мовчи, мовчи, браток, не розтравлюй душу. Тарас. Брешеш, нема душі в тебе, нема — барабан замість серця, барабан! У нього б"є, хто хоче, а ви тільки гудете... гудете, як сліпі барани...

Входять Кузьма і Наташа.

Кузьма. Здрастуйте, товариші.

Солдат. Здрастуйте.

Кузьма. Мітингу вас почався?

Солдат. А звідки ви?

Кузьма. З Балтійського заводу. Прийшли просити представників від вашого полку до нас, на наш мітинг... Через годину на Балтійському буде мітинг трьох заводів. Тарасе, що з тобою?..

Тарас. Спитай у них!

Солдат. Ідіть, товариші робочі, краще. звідси, бо у нас в полку таке робиться, що для вас момент непідходящий.

Кузьма. Що ж у вас робиться?

Солдат. Вранці одна така жінка (показує на Наташу) приносила газету, так її викинули за ворота (пауза), а зараз одного свого побили так, що, може, і помре.

Наташа. Побили? За що? Хто?

Вартовий. От так вийшло. Голова полкового комітету натравив, а люди наші за війну озвіріли, побили гармоніста Ваську, а тепер мовчать усі в ротах і думають... Так що не йдіть краще, бо може бути і вам неприятность.

Наташа. Ваську, як же це?

Тарас. Ходім, Кузьмо, звідси, ходім, Наташо. Не люди це, а звірі, скалічили Ваську і вас можуть... Ходім,, нехай самі перегризають горло один одному.

Кузьма. Мовчи, Тарасе.

Тарас. Мовчати я не буду.

Кузьма, Замовкни.-

Тарас. Кузьмо!

Кузьм а. Мовчи і краще йди звідси і не заважай мені, іди... (До солдатів.) Значить, есери зробили самосуд?

Солдати мовчать.

В якій роті Васька був?

Наташа. У третій.

Кузьма. Ходім, товариші, у третю роту.

Солдат. Не йдіть. Ніхто вас слухати не буде. Народ роз’ярився.

Чути за ворітьми шум.

Чуєте, знову щось починається... Йдіть ви краще звідси...

Кузьма. Ми підемо туди,* і ви підете з нами! Наташо!

Ідуть.

Тарас. Куди йдеш? За що своїм життям, життям дочки рискуєш? Вони не варті цього, не йди, Кузьмо, вони усі, як сліпі, за есерами йдуть...

Кузьма (повертається). Що ти сказав? (Пауза.) Товариші, ця дівчина иосила вам «Окопну правду», її есери викинули. Ну, і що ж? Прийшла знову до вас... бо вірить вам, і мені соромно за тебе, Тарасе, ти не віриш... Кому? Кому не віриш?.. Народу в шинелях?.. Хіба вони всі йдуть за Керенським? Неправда!.. Хіба вони хочуть війни? Неправда! Хіба можна обманути народ? Неправда, ніколи!

Хіба самосуд над Ваською вони зробили? Неправда! Тисяча в полку спитає зараз, хто організував самосуд... Ходім, товариші, туди, нас чекають, ви чуєте цей шум за ворітьми — це тисяча виходить спитати десять-двадцять падлюк, ви чуєте... Народ іде... Пішли, товариші... Ходім, Тарасе!..

Пауза.

Тарас. Відчиняй ворота!..

1-й солдат. Відчиняй...

2-й солдат. Вперед ідіть, старик, і ви, дєвушка, ми підемо за вами. Відчиняйте ворота...