Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 45)

Тарас. Може. Тільки, мабуть, не скоро.

Кузьма. Чому?.. Ну, кажи, не бійся.

Та ра с. Ці революціонери для себе царя скинули, а нас, мужиків, падлюки, продали панам надовго... Прощавайте. (Пішов.)

Здаля чути — Тарас співає українську пісню.

Наташа. Подумай, в Сибір пішки і співає... І як ще співає...

Пауза.

Кузьма. «Ці революціонери для себе царя скинули...» (Пауза.) Спини його!..

Наташа. Зараз. (Побігла, повертається з Тарасом.)

Кузьм а. Слухай, друже, я їду з дочкою в той бік, куди ти йдеш, поїдемо разом, верстов тисячу проїдеш, а потім знов підеш по шпалах...

Тарас. Я б з охотою, та не можу.

Кузьма. Чому?

Тарас. Коли йдеш пішки, зайдеш в село, їсти дадуть, а в поїзді...

Наташа. Ну, якось буде, ми вам допоможемо.

Тарас. Спасибі, але є ще одна причина, про яку я сказати не можу, хоч і добрі ви люди, як я бачу...

Кузьма. Знаю... з фронту втік.

Тарас. Утік... Казали, землю дадуть, слободу. Збрехали. Почали ми міряти панський лан, торжество, пісень співали про слободу, потім пішли за хлібом, а надвечір приїхала комісія з города, козаки. Якийсь панок-революціонер довго говорив нам про слободу, а потім козаки били нас цілу ніч, як скотину, так під ранок я ледве придушив вартового і втік...

Кузьма. Як звуть тебе?

Тарас. Тарас...

Кузьма. А мене Кузьма. (Подає руку.) Поїдемо разом.

Входять управитель маєтку Терсщсика — Басов, піп, поміщиця,

прапорщик, фельдфебель, селяии-багатії з хлібом

і сіллю.

Прапорщик (у вікно). Аполлоне Демидовичу, поїзд скоро приїде?

Телеграфіст (з вікна). Зараз. (Вибіг і повернувся.) Зараз буде. Вже запросився. А як з оркестром?

Прапорщик. В’юн зібрав музикантів з двох містечок. Правда, «Марсельєзу» грають поганенько, не встигли розучити, але туш — блискуче.

Басов. Ну й прекрасно. Олександру Федоровичу головне туш. Тущ щоб був добрий після його блискучої промови, а «Марсельєза»... це не так важливо...

Телеграфіст. Вірно, для промови головне — туш...

Басов. А то що за люди?.. (Показує на Кузьму, Тараса і Наташу.)

Телеграфіст. Усіх пасажирів прошу негайно очистить перон і стати за бар’єр.

Кузьма, Тарас і Наташа йдуть за бар’єр.

Входить український поміщик Чубатенко.

Чубатенко. Здорові були. Я так поспішав, що моя булана аж пристала. Слава господу, не спізнився. (Витягнув папір, мовчки читає.)

Басов. Що це у вас?

Чубатенко. Це моя промова до міністра... Дуже важко було її скласти, бо доведеться говорити і від себе, і від них. (Показує на селян-багатіїв, що стоять з хлі&ом-сіллю.)

Прапорщик. Дуже добре. Після пана Басова виступаєте ви.

Чубатенко. Спочатку я, а потім пан Басов. Ми на Вкраїні, і вітати міністра в першу чергу мусить український поміщик, а потім від російських поміщиків пан Басов.

Басов. Пробачте, пане Чубатенко, ваш малоросійський фанатизм тут ні до чого. Я управитель маєтку міністра Терещенка і мушу їх вітати перший.

Чубатенко. Не малоросійський, а український, пане Басов. Коли так, то сьогодні я скажу міністрові про настрої російських поміщиків до нашої нації, і не тільки я скажу, а й хлібороби скажуть, це вам не царат.

Куркулі. Скажемо... Скажемо... Наші кращі землі загарбали... У Росію їдьте, там будете першими.

Прапорщик. Ану, ви! На цьому параді я командую. Виступати буде пан Басов, а потім пан Чубатенко.

Куркулі. Чубатенко...

— Чубатенко першим...

Чубатенко...

Басов. Хами...

Прапорщик. Мовчать, бо інакше я вас звідси виведу.

Куркулі. Кого?

Нас, хазяїв?

— Руки короткі...

Чубатенко (підійшов до куркулів). Заспокойтесь... Я все скажу...

Куркулі. Скажіть, пане, і нехай він не гне кирпу. Ми перші хазяї у волості... Нехай не забуває...

Чубатенко. Заспокойтесь... Коли б швидше поїзд, бо сонце вже сіло і буде зовсім темно.

Чути: «Струнко, кроком руш!» Входять озброєні, хто з гвинтівками, хто з берданками, різно одягнені чоловік п’ятнадцять, всякий набрід.

Музиканти — троє з скрипками, три кларнети, два барабани.

Фельдфебель. Стій! Кругом, рівняйсь, струнко!..

Чути свисток поїзда коло семафора.

Телеграфіст. Семафор закрито... Романченко... Романченко... От хам... (Побіг сам одкривати.)

Фельдфебель. Струнко!

Прапорщик. На караул!..

Всі завмерли, дивляться в бік поїзда, куркулі хрестяться, познімали картузи, чути — підходить поїзд, спинився. Прапорщик махнув рукою — заграв оркестр «Марсельєзу»; махнув рукою раз — закричали «ура». На перон помалу, на милицях, з забинтованою головою вийшов ранений солдат, став і дивиться. За ним виходять ще на милицях, хто з пораненою рукою, хто з забинтованою головою. Йдуть ранені і здорові солдати, помалу займають- півперону. Грає оркестр, загін хрипко кричить «ура». Стоять здивовані ранені, санітари, солдати.

Прапорщик махнув рукою, спинився оркестр, стихло «ура».

Басов. А де ж пан міністр?

1-й со,лдат (на милицях). Який міністр?

Басов. Керенський, Олександр Федорович... Він не приїхав?

1-й солдат. А... Братці, тут чекають Керенського... Ну, чого замовкли? Кричіть «ура». Ось вам (показує милицею на ранених) Керенський, ось він, пан міністр... Кричіть йому «ура».

Солдат. Починай мітинг, ми за міністра послухаєм.