Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 44)

Шахтар. Обидив хтось, Наташо?

Наташа. З фабрики викинули, ну, я прийшла додому і розплакалась... Не витримала, і тут, тату, нема нічого смішного. Тебе викидали стільки, що ти вже звик, ну, а мене вперше.

Кузьма. І, знаєш, засумувала так, що довелося взяти з собою.

Шахтар. І добре зробив, Кузьмо. Що ж, будемо прощатись, бо назад мені ще стільки їхати, а вже вечоріє...

Кузьма. Вірно... їдь, старий, на поїзд ми попадемо самі.

Шахтар. Ці два тижні з вами як один день пролетіли, попрацювали добре. Прощай, Кузьмо.

Цілуються.

Пітерцям від нас поклін. Прощай, Наташо... Матері поклін передай.

Кузьма. Передамо. Ти ж шахтарям поклін...

Шахтар. Аякже, щасливої дороги. (Пішов.)

Наташа. Яка тут тиша, аж страшно. Мені здається, тату, що на такій станції люди живуть, як на острові, хвилювання і бурі пролітають мимо них, як поїзди... Не життя, а спокійний сон, правда?

Кузьма. Вірно, Наташо... Щось і мені тут спати захотілось. (Позіхнув.)

Входить п’яний начать н и к ста н ц і ї.

Його підтримує стрілочник Романченко.

Начальник станції. Романченко, подивись, що це за суб’єкт сидить на пероні.

Романченко. Ото... То пасажири.

Начальник станції. Пасажири... Дивно... Слухайте, пасажири, я трохи п’яний, але ви пробачте... Ви всі їдете. Росія їде... Всі їдуть кудись... їдуть... їдуть... А я залишаюсь тут, розумієте, я залишаюсь...

Входить т е д е г р а ф і с т.

(Показує на нього.) От з цим есером... з цим... Слухай, пасажире, ти знаєш Сашку, адвоката? (До Наташі.) Баришня, пардон.

Кузьма. Якого Сашку?

Начальник станції. Керенський Сашка.

Телеграфіст. Іване Івановичу...

Начальник станції. Чекай... Адвокат, міністр, війну до побєди, ура... ура... А сина мого Колю, солдата Колю... (Поклав голову на плече Романченкові, заплакав.)

Романченко (до Кузьми). Сина їх тиждень тому вбили на фронті, от і почали, звиняйте, випивати і розстроюватись.

Телеграфіст. Іване Івановичу, ви зовсім п’яні.

Начальник станції. Ех ти, пістон... Краще горілку пити, ніж у такій партії бути. Романченко, ходім, пасажири, пардон...

Телеграфіст. Приведіть себе до порядку, зараз прийде делегація, скоро поїзд, міністр вийде на перон, а ви увесь у реп’яхах.

Начальник станції. Мовчи, пістон, у мене в серці реп’яхи! Мовчи і сам одкривай семафор міністру, ми зустрічати його не будемо, ми протестуємо! Ходім, Романченко.

Романченко. Мені що, я можу. Ходім.

Пішли.

Телеграфіст. От скандал.

Кузьма. Який міністр їде?

Телеграфіст. Сам Олександр Федорович Керенський проїздять через нашу станцію... Ви розумієте, що може статися, коли начальник станції вийде п’яний? Це ж скандал на всю Росію

Кузьма Ну, що ви — на всю Європу...

Телеграфіст. І це може бути. Який-небудь кореспондент закордонний напевно з ним їде... (Побіг у станцію.)

Входить Тарас, зняв бриля, сів, витирає піт.

Тарас. Покурить нема у вас?

Кузьма. Єсть.

Тарас підійшов.

(Дає тютюн.) Здалеку йдеш?

Тарас. Та так, декілька верст з гаком уже пройшов. Кузьма. М-м... Так. А куди йдеш?

Тарас. Та так... Просто... В світ... (Пауза.) А ви хто будете?

Кузьма. Токар з Балтійського заводу, а це моя дочка. Пр иїздили сюди... (пауза) в гості до родичів.

Тарас. А як у вас робочі живуть у Петрограді? Кузьма. Погано.

Наташа. Ay вас тут гарно, природа прекрасна, прямо рай...

Тарас. Для кого рай, а для кого й пекло.

Наташа. Чому?

Тарас. Нашому брату до природи діла нема... Пробував у Катеринославі на роботу стати, але там таких, як я, хоч греблю гати... Вирішив піти в Сибір.

Кузьма. В Сибір? Чого ж туди йдеш?

Тарас. Кажуть, що людям там краще живеться, ніж у нас на Вкраїні... От і йду туди шукати правду, бо в нас її не було й нема.

Наташа. А хіба в Сибіру вона є?

Тарас. Та, мабуть, є. Бо з нашого села, коли я був малим, багато туди людей пішло на хазяйство. Але назад ніхто не повернувся... Там вмирають і назад не повертаються. То, мабуть, там людям краще живеться.

Кузьма. Так за щастям аж в Сибір?

Тарас. Доводиться.

Кузьма. На фронті був?

Тарас. Три роки відтрубив; два рази ранений, тричі контужений. Я кулеметником був, навіть Георгія ⁸ дали, ось. (Показує.) Думав продати, та ніхто не купує. Шматок хліба ніхто не хоче дати. Може, купите, баришня? (Подає Наташі хрест.)

Наташа взяла, дивиться на хрест.

Купіть, баришня, цю доблесть руського солдата. Дешево візьму — на шматок хліба.

Наташа. Він мені не потрібний. (Повертає. Швидко дістає пакунок.) Нате перекусіть.

Тарас. Дякую. (їсть.)

Кузьма. Ти був добрим кулеметником?

Тарас. Кращим у полку.

Кузьма. А навчити з кулемета стріляти можеш?

Тарас. Чого ж, можна. Я й максим ⁹, і кольт ¹⁰, і люїс ¹¹ знаю, як свої п’ять пальців. А сам б’ю так, що рідко знайдете такого. Та вся ця наука й полушки не варта.

Наташа. А може, ще згодиться?