Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 40)

Христина Архипівна. Ідіть спокійно. Сама впораюсь. На цілу сотню готувати доводилось — і то справлялась, а тут — що...

Валя. Маріє Тарасівно, прошу вас: Платону ні слова про зустріч.

Марія Тарасівна. Та не скажу я ні слова. Кінчайте, діти, та йдіть відпочиньте.

Валя. Встигнемо.

Стьопа. Дивіться ж, Маріє Тарасівно, Платону — ні слова.

Марія Тарасівна. Добре, добре... (Вийшла.)

Терентій Йосипович. Христино Архипівно, тягніть сюди дві корзини. Пора за пивом іти.

Христина Архипівна пішла, тут же повернулась з двома корзинами

і вийшла.

Стьопо, бери одну, й ходімо.

Стьопа. Олю, може, ти підеш, а я тут Валі допоможу?

Терентій Йосипович. Вірно, ходім, Олю, пройдемось.

Валя. Стьопо, бери корзину і йди.

Стьопа. Терентію Йосиповичу, може, ви самі підете?

Терентій Йосипович. Що ти, не можу.

Стьопа. Олю, а може, ти все-таки підеш?

Валя. Стьопо, нікуди Оля не піде, ти ж мені будеш

тільки заважати. Ступай, зараз же ступай.

Стьопа (пригорнув корзину до серця, співає). Валю, ти мене не любиш, Валю, ти мене загубиш, Валю, сюди

я більше не вернусь. Прощай, прощай, прощай!..

Терентій Йосипович. Бач, Валю, справа серйозна.

Валя (у відповідь співає на мотив: «Дивлюсь я на небо»). Дивлюсь я на тебе і не розумію... Скажіть мені, друзі, за що я кохаю, за що я кохаю... дурня такого...

Терентій Йосипович. От тобі, Стьопо. Залишайся тут, бо з дурнем я принципіально йти не можу. Олю, прошу.

Валя. Ідіть зараз же, а то я і вам заспіваю, Терентію Йосиповичу.

Терентій Йосипович. Ні, ні, не треба. (До Стьопи, співає на мотив «Цветок душистых прерий».) Ходімо, друже мій, нас тут не розуміють. Ходім, ходім!

Стьопа. Ходім!

Терентій Йосипович і Стьопа (піднявши вгору корзини). Ходім.

Терентій Йосипович. Пішли.

Виходять.

Валя. Нарешті здихались. Кінчай, Олю, швидше.

Оля. Через п’ять хвилин закінчимо. Здається, все як слід?

Валя. Отут ще трохи. (Поправляє квіти.) Христино Архипівно, ми пішли!

Голос Христини Архипівни: «Ідіть, ідіть». Виходять. Входить Христина Архипівна.

Христина Архипівна. Як прибрали! І в раю, мабуть, не краще... Справдешнє життя пішло. А в дев’ятнадцятім году...

Дзвоник. Христина Архипівна вийшла; повертається разом

з Л і д о ю.

Ліда (у дорожньому костюмі). Платон Іванович дома?

Христина Архипівна. Ні, дожидаємо. Сьогодні виходить з лікарні. Ви почекаєте?

Ліда. На жаль, не можу. У мене поїзд, в сім десять.

Христина Архипівна. Далеко їдете?

Ліда. Далеко.

Христина Архипівна. У командировку?

Ліда. Ні, назавжди. .

Христина Архипівна. Назавжди?

Ліда. Дозвольте, я напишу листа Платону Івановичу. Як тільки прийде, зараз же передайте.

Христина Архипівна. Добре, пишіть... От чорнило. Пишіть. (Вийшла.)

Ліда (сіла за стіл, пише, перечитує, рве написане, встає. Хвилюючись, ходить по кімнаті і знову підходить до столу. Швидко написала, взяла з вази трохи квітів і тихо говорить). Прощай. (Іде з квітами.)

Назустріч входить Аркадій. Велика пауза. Дивляться одне на одного.

Аркадій. Лідо...

Ліда (відступає). Що вам потрібно?

Велика пауза.

Аркадій. Лідо... Ти одна можеш врятувати мене... Лідо, вислухай...

Ліда. Говори...

Аркадій. Важко, Лідо... Хіба ти не бачиш? Я не можу бути без тебе... Не можу... Я люблю тебе... Лідо...

Ліда. Аркадію...

Аркадій. Мовчи! Я знаю, все знаю. Зрозумій, ти стоїш край прірви. Так, так! Ти не розумієш, хто він... Чому ти, Берест, всі ви схиляєтесь перед цим...

Ліда. Замовкни!

Аркадій. Добре. Пожалієш, та буде пізно. Ніхто тебе не порятує, ніхто! Ти убила в мені найкращі почуття, убила назавжди... Але я... Я прощаю тебе... Ти сліпа... Але йому... Ніколи! (Виходить.)

Увіходить Платон.

Платон. Який я радий... Лідо... Ти прийшла до мене... (Оглянув кімнату.) Я ніколи не зумію віддячити тобі... Ліда. Ні... Ні, Платоне... Це неправда.

Платон. Як неправда?

Ліда. Я прийшла до вас... прийшла до вас востаннє, їду на Урал... Назавжди...

Платон. Лідо...

Ліда. Не перебивайте. Я вирішила, і ніщо не змінить мого рішення.

Платон. Лідо... Ви не поїдете...