Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 37)

Ліда. Що?

Аркадій. Помер...

Ліда. Тато!!.. (Заніміла.)

Аркадій. Наказом я зняв тебе сьогодні з роботи, я мусив так зробити, і справу передано до прокуратури.

Платон (перебиває). Це неправда! Інженер Коваль живий! Я все зробив, щоб вирвати його від смерті. Ти брешеш... (Схопив Аркадія за груди.) Брешеш!

Аркадій. Пусти... ти збожеволів... Хто наважиться брехати дочці про смерть батька?

Ліда (помалу повернула голову до вікна, немов крізь сон). Чому такий дощ? Такий великий дощ...

Платон. Лідо!

Ліда. Ні... ні... Тихше, Платоне. (Пауза.) Платоне, я... ви... ви зруйнували мій проект. Ви відштовхнули Аркадія... Я хотіла вам... (Велика пауза.) І в таку хвилину, Платоне, ви збрехали мені... Збрехали... Ви вбили батька...

Платон. Лідо... Я боровся, як ніколи... Аркадію, ти ж знаєш...

Ліда. Ні... ні... не треба. Замовкніть. Не треба, Платоне. Аркадію, допоможи мені вийти... вийти з цієї домовини.

Аркадій підійшов до неї. Ліда поклала руку йому на плече, вони помалу вийшли. Платон важко підійшов до вікна. Дощ. Вітер. Увійшла Марія

Тарасівна.

Марія Тарасівна. Чому ти не зачинив вікно? Такий дощ, вітер...

Платон мовчить.

Може, ти захворів?.. (Підходить, кладе руку йому на плече.) Ти увесь гориш...

Платон. Мамо, сядьте тут і розкажіть, що робив батько, коли йому було дуже важко,— в найтяжчу хвилину у житті.

Марія Тарасівна. Найтяжча хвилина — це його смерть. Навіщо згадувати, Платоне... Іди ляж...

Платон. Розкажіть, мамо. Прошу вас. Розкажіть. Сядьте тут.

Марія Тарасівна. Зараз, Платошо... Коли його вивели на майдан за те, що він відмовився вести броньовик і зіпсував свій паровоз, зігнали людей, офіцер потягнув і мене: «Стань, тьотка, ближче до смерті і дивись на свого мерзотника...» Це почув твій батько і крикнув мені: «Дивись, Маріє, дивись гордо і не плач — твій чоловік своєю смертю відкриває семафор у нову жизнь...», І я витерла сльози, щоб йому легше було вмирати... за новую жизнь.

Чути стукіт.

Хтось іде... Хто б це в такий дощ? (Підійшла до дверей.)

Увійшов схвильований Берест.

Берест. Товаришу Кречет, негайно збирайтесь швидше в лікарню.

Платон. Що сталось?

Берест. Автомобіль, розумієте... Дощ, занесло, вантажна машина назустріч... Шофер загинув, академіку розбило череп. Швидше... Потрібна негайна операція.

Платон. Я в такому стані...

Берест. Розумію, але кожна хвилина, товаришу Кречет...

Платон. Ні, я не можу. Товаришу Берест, викличте іншого хірурга...

Берест (різко перебиває). Нікого я викликати не буду. Ви і тільки ви мусите врятувати його. Чекаю вас у машині.

Платон. Товаришу Берест...

Берест. Нічого я не хочу слухати. Я вірю вам, вірю у ваше серце. (Виходить.)

Марія Тарасівна. Платошо, заспокойся... я принесу тобі плащ. Дощ як із відра... (Виходить.)

Платон. Руки... Що робити з руками?

Входить Марія Тарасівна. 115

Марія Тарасівна. Одягайся, Платоне, швидше, там людина вмирає.

Гудок автомобіля.

Зараз, товаришу, Платоша уже йде. Я піду з тобою...

Знову гудок.

Ми зараз ідемо... (Поклала руку синові на плече.)

Платон схопив її руку, поцілував, швидко виходить, плащ упав на підлогу.

(Підіймає плащ.) Ми йдемо...

Завіса.

КАРТИНА ПЕРША

Вестибюль лікарні. Білі сходи йдуть угору до зачинених дверей. За столиком коло телефону сидить санітарка Христина Архипівна. Коло неї кілька чоловік: лікарі, асистенти.

Всі в білих халатах, чекають Кречета.

Сходами швидко йде Бублик, за ним Валя і Стьопа.

Терентій Йосипович (до Христини). Дзвонили? Христина Архипівна. Дзвонила... Виїхав. Терентій Йосипович (дивиться на годинник). Швидше б... (Іде вниз, його оточують.)

За перегородкою встав секретар обкому, дослухається.

1-й лікар. Опритомнів?

Терентій Йосипович. Ні...

Секретар обкому. Товаришу Бублик...

Терентій Йосипович. Зараз.

Секретар обкому сідає. Його майже не видно.

(Підходить до Олі, тихо їй каже.) Вам бути біля кисневого апарата...

О ля. Іду. (Швидко пішла вгору.)

Дзвонить телефон.

Христина Архипівна. Перша лікарня слухає... Коло телефону старша санітарка Христина Архипівна... Що? А хто говорить? А... Здрастуйте, професоре. Вірно. Платон Іванович робитиме. Стан важкйй... Так... Так... Будь ласка. (Поклала трубку.) Професор Голубович... Розхвилювався старий, зараз приїде. ^і: ' ‘ •'

Терентій Йосипович. Що ви, йому ж не МОЖІШ вставати з ліжка, у нього такий був приступ... (Бере трубку, набирає номер.) Борисе Аркадійовичу? Бублик говорить. Вам не можна вставати. Категорично забороняю! Що?.. Дозвольте... Дозвольте... Я ж вас -лікую. Ради бога, заспокойтесь і, ради бога, приїжджайте. (Поклав трубку.)

Христина Архипівна. Що, професор висловились?

Терентій Йосипович. Та ще й як.

Валя. Що з ним?

Терентій Йосипович. Вісімдесят два роки, а лається, наче йому якихось шістдесят два...

Христина Архипівна. А який був орел... Ох і боялись же ми його...

Терентій Йосипович. Еге ж... учитель Платона... (Дивиться на годинник.)