Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 35)

Валя. Так, так...

Аркадій. Що?

Стьопа. Я викину вас у вікно.

Валя. Так, так. Ходімо, Стьопо.

Стьопа. Ходімо.

Аркадій. От хами... Окуліст, а такий бандит! І як йому хворі довіряють таку ніжну частину організму, як очі!

Входить Марія Тарасівна.

Привіт, Маріє Тарасівно. А де Платон Іванович?

Марія Тарасівна. Я й сама не знаю. Тут і Стьопа, і Валя теж чекали. Ви їх не бачили?

Аркадій. Як же, бачив. Ми тут поговорили про деякі справи, вони й пішли. Маріє Тарасівно, Ліда у вас буває?

Марія Тарасівна. Ні. Я б хотіла, щоб вона прийшла. Хороша дівчина...

Аркадій. Вона вам подобається?

Марія Тарасівна. Дуже.

Аркадій. І Платону, мабуть, теж...

Марія Тарасівна. Мабуть, така вже дівчина... Аркадій. Це вірно.

Вбігає Терентій Йосипович Бублик.

Терентій Йосипович. Доброго здоров’я, Маріє Тарасівно, Аркадію Павловичу. А де Платоша?

Марія Тарасівна. Посидьте, скоро, мабуть, прийде. (Вийшла.)

Терентій Йосипович. Я так поспішаю. (Виймає книжечку.) У мене є ще двадцять хвилин, а потім... Аркадій. А потім знову до, хворих?,.

Терентій Йосипович. Змову, знову і знову... Сьогодні ще цілих шість попереду. І всі так не з руки живуть, такі кінці великі — кілометрів вісім доведеться проскочити. Ех, Аркадію Павловичу, у нашій справі добрі ноги — це.... це клад.

Аркадій. Я маю до вас серйозну справу, Терентію Йосиповичу.

Терентій Йосипович. Прошу, прошу!

Аркадій. Ви помічали, що останній час у нас в хірургічному відділенні смертність після операцій Кречета безперервно зростає?

Терентій Йосипович. Зростає?.. Ні, ні... не знаю, не помічав, не чув...

Аркадій. Скільки я вас не крию, товаришу Бублик, і скільки ви не даєте обіцянок брати активну участь у громадському житті лікарні — ніякого толку... Як ви можете не знати про цей факт?

Терентій Йосипович. Я... я... Як же, я завжди ходжу на ваші лекції. Я, здається, навіть щось чув, але що, що...

Аркадій. Ну, я так і знав, що чули. Про це всі знають. Сьогодні після двох операцій, які він зробив без дозволу рідних хворого, помер один видатний інженер.

Терентій Йосипович. Без дозволу?.. Ах, ах!

Аркадій. Ви розумієте, справа підсудна і скандал.

Терентій Йосипович. Підсудна... Скандал... Що ж робити? Треба рятувати Платона.

Аркадій. Одну хвилину. Тут група лікарів подала мені заяву, в якій констатує, що смертність дійсно збільшилась. Я вирішив Платона з завідування зняти і залишити поки що просто хірургом.

Терентій Йосипович. Ах, ах!... Казав я Платоші — не експериментуй, нехай там, в центрі, а тут можуть одразу пришити підсудне діло. Розрізав хворого, подивився — рак багато захопив, зашивай спокійно і скажи хворому: «Стан ваш такий, що оперувати не можна». От і все. Нехай поживе собі місяць-другий і помирає на здоров’ячко у себе дома. А він усе рискує, рискує, рискує... Ідеаліст! Правда?

Аркадій. Та ви, я бачу, зовсім у курсі справ. От вам теж треба підписати цю заяву. Ви — найстаріший серед 'лікарів,— треба, щоб було видно, як ви реагували...

Терентій Йосипович. Е... е... Ні, ні... Я підписати не можу, не моку, золотко! ’

Аркадій. Ви, золотко, не крутіть,— будьте хоч раз принщшіальні! Де ваша громадянська мужність? Це ж тільки на користь Платону і на користь лікарів. Ну, підпишіть, ви ж усе знаєте... Тут підписи ваших колег.

Терентій Йосипович. Ту... тут... ро... ро... (Махнув рукою.)

Аркадій. Що це ви заїкатись стали?

Терентій Йосипович. Ро... ро,.. розумієте ту... тут... справа серйозна.

Аркадій. Вірно, це не анекдоти з душком розказувати. Ви думаєте, я не знаю, хт@ їх розповсюджує?

Терентій Йосипович. Цікаво, хто ж? Я дуже люблю послухати хороший анекдот.

А р к а д і й. А чи знаєте ви, що за розказаний вами тільки вчора анекдот можна потрапити... (Показує руками грати.)

Терентій Йосипович. Що ви... Вам хтось набрехав. Я ніколи не дозволю собі що-небудь таке, як ви кажете, з душком. Я не цинік. Дійсно, вчора розказував у гостях довгу історію про попадю і її коханця — кавалериста з Першої Кінної вельмишановного Семена Михайловича Бульонного ⁴. Але все там відбувалось нормально, без всяких фантазій, я ж замолоду, між нами, пересвідчився, попаді ніколи не були декадентками, формалістками.

Аркадій. А висновок який можна зробити? Чому? Про це ми потім поговоримо... Підписуйте!

Терентій Йосипович. Я... я... (Мовчки читає.)

Я з цим, в кінці, не згоден...

Аркадій. З чим?

Терентій Йосипович (читає). «Смертність все

збільшується і збільшується, про що й свідчимо...» Я... я проти...

Аркадій. Проти чого?

Терентій Йосипович. «Все збільшується і збіль

шується». Викреслити і лишити тільки «збільшується».

Аркадій. Це можна. Підписуйте.

Терентій Йосипович. Ні, ні... Ви спочатку ви-

кресліть.

” слив і подав заяву і ручку.)

(знову мовчки перечитує).

«Смертність все збільшується, про що й свідчимо...» Е... е... тут теж нескладно і якось неприємно вражає...

Аркадій. Що?

Терентій Йосипович. Ось що, золотко: «про що й свідчимо». Ніби до суду. Треба викреслити.

Аркадій. Ну, викресліть.

Терентій Йосипович. Ні, ні,— вже краще ви с;і-мі. Розумієте, це місце...

Аркадій. Дійсно, невдале формулювання. (Викреслює.) Здається, все. Підписуйте.

Терентій ЙОСИПОВИЧ бере заяву Г знову МОгВЧКИ перечитує.

Чо'г.о ви тягнете?

Терентій Йосипович. Зараз... зараз... Мені, знаєте, щось душно. (Розстібає комір, бере ручку.) Ось тут коли б три слова додати, і... і все було б... Я тоді зразу підпишу.