Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 34)

Берест. Почекай, Майко, потім попробуємо. Лідо, я запросив товариша Кречета за місто, на свіже повітря. І тебе прошу поїхати з нами.

Ліда. Ні, ні, я не можу.

Берест. Лідо, невже ти відмовишся допомогти мені? Ти ж знаєш, у мене нема господарки, ми і Майку візьмемо з собою...

Май я. Тьотю Лідо, поїдемо!

Ліда. Коли питання стоїть так, я згодна.

Берест. Тільки так, тільки так стоїть питання. Будь ласка, візьми там, у кімнаті, пляшку вина, закусити, ти ж знаєш... Майка, біжи покажи...

Ліда. Добре. (Виходить з Майкою.)

Берест. Вам, може, горілки взяти?

Платон. Дякую, я горілки не п’ю.

Берест. А... Пробачте, я забув, ви ж медик, ви звикли до чистого медицинського спирту... Так?

Платон. На жаль, наша професія не дозволяє.

Швидко входить Аркадій.

Аркадій. Пробачте, товаришу Берест, але я до вас на кілька хвилин.

Берест. Сідай. Ти що, тікав від когось, що так задихався?

Аркадій. Я поспішав, щоб вас застати.

Входять Ліда, Майя. У Ліди в руках дві пляшки вина.

Ліда. Це вино чи... (Замовкла.)

Аркадій. Лідо! (Підійшов до неї.) Ти!.. Обговорення проекту вже відбулось?

Ліда (зніяковівши). Так... Але ще не закінчили...

Берест. В чому ж справа, Аркадію?

Аркадій. Я хотів би поговорити з вами конфіден-ціально.

Берест. На жаль, я зараз мушу їхати.

Аркадій. Це відбере кілька хвилин.

Берест. Добре. Прошу вас, ідіть в машину, я зараз буду. Лідо, бери Майку, і йдіть.

Платой, Ліда, Майя виходять.

Я слухаю.

А р к а д і й. Я хочу поговорити з вами про одну людину, яку ви, нічого не знаючи, приймаєте в себе і, можливо, довіряєте їй.

Берест. Це хто ж?..

Аркадій. Хірург Кречет...

Берест (перебиваючи). Це дуже серйозна справа. Дякую за попередження, Аркадію, але зараз мені треба їхати. Зайди позавтра, розкажеш все докладно.

Аркадій. Дякую, прийду.

Берест. Пробач, Аркадію, але на мене чекають.

Аркадій. Дорогий Павле Семеновичу, я дуже боюся за вас, мені здається, на вас чекають великі неприємності.

Берест. Ти думаєш?

Аркадій. Дуже великі!

Берест. Хочеш залякати?

Аркадій. Я приголомшений... Як міг таку людину засліпити, і хто? Вискочка, позер, кар’єрист, а може... Перед ким ви схиляєтесь? Чому не вірите мені? Чи, може, відмінили пильність?

Берест (різко). Пильність? Кому ти це говориш?! Та чи знаєш ти, що це таке? Хіба може бути пильиість без віри, безмежної віри в наших людей, в наш народ? Іди! Чуєш! Іди!

Аркадій вийшов.

(Говорить з гіркотою, тихо.) «Широка страна моя родная»³. Ох!.. І скільки ж ще чортополоху в ній... І все-таки. (Заспівав голосніше.) «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек...»

КАРТИНА ДРУГА У Кречета. Сидять Стьопа і Валя.

Стьопа (схвильовано). Ти розумієш, Валю, цей хід?

Валя. Розказуй, Стьопа, розказуй... Мені аж моторошно.

Стьопа. За кілька хвилин я йду до секретаря, сідаю коло дверей і чекаю. А з кабінету чую голос Аркадія: «Треба покласти край експериментам Кречета, це ганьба для нашої лікарні! Смерть старого інженера Коваля після його двох операцій...»

Валя. Помер?

Стьопа. Дві години тому. Ти ж знаєш, як його рятував Платон, але є межі...

Валя. Далі!

Стьопа. Більше я нічого не чув: прийшли за перепустками родичі хворих, зняли такий галас... Я й пішов.

Валя. Треба негайно розказати Платону. Він же нічого не знає.

Стьопа. І де він зник?!

Входить Аркадій.

Аркадій. Платон Іванович дома?

Валя. А... а що?

Аркадій. Як що? Він мені потрібен. (Сідає.) Фу, як душно... Я так стомився...

Стьопа. Ви занадто працюєте.

Аркадій. Доводиться. З таким персоналом, як у нас, не відпочинеш.

Валя. Спасибі за комплімент.

Аркадій. Прошу.

Стьопа. Чому ви так ненавидите Платона Івановича? Аркадій. Що?!

Валя. Так, так... Ми все знаємо, все...

Аркадій. Дозвольте...

Стьопа. Не дозволимо.

Валя. Так, так...

Стьопа. Не дозволимо цькувати Кречета!

Аркадій. Як смієте ви зі мною так говорити? Стьопа. Ходімо, Валю, а то... Розумієш...