Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 31)

Марія Тарасівна (підвела голову, витерла сльози ї піднесла свій бокал до бокала Береста, схвильовано). Спасибі, товаришу. Коли у вас буде ще якесь поврежденіє чи знову вискочить чиряк — приходьте до нас... Не забувайте...

Завіса.

ДІЯ II

КАРТИНА ПЕРША

У голови виконкому Береста. Берест працює за столом. Майя на

дивані вчить вірш.

Майя. «Барабани епохи», вірш для дітей Турянської. «Червоною зорею горить сонце. І барабани епохи б’ють, б’ють, б’ють. То вулицями міста організовано в школу веселі піонери ідуть, ідуть, ідуть. Барабани епохи б’ють, б’ють, б’ють... Червоні заводи ростуть, ростуть, ростуть». (Відклала книжку, повторює.) «Барабани епохи»... «Червоною зорею горить сонце, і барабани ідуть... заводи ростуть... піонери ростуть... барабани...»

Берест. Майю, трохи тихіше!

Майя. Добре, тату. «Барабани епохи»... «Червоною зорею горить сонце... І організовано піонери в барабани б’ють». Ой, які ж барабани?.. «Барабани... барабани... ідуть... Ідуть, заводи ідуть, піонери ростуть. Барабани б’ють...» Які ж барабани? Тату, тату, які бувають барабани?

Берест. Що таке?

Майя. Які бувають барабани?

Берест. Різні бувають. Не заважай мені,'Майю.

Майя. «Не заважай»... Добре тобі, тату, ти дорослий, тобі не треба вірші вчити. А мене завтра в школі вчителька спитає.

Берест. Вчи, Майю, вчи. Помаленьку, помаленьку — і вивчиш.

Майя. Я зранку вчу — і помаленьку, і швидко,— і нічого не виходить... А все ці барабани... (Дивиться в книжку.) Барабани епохи. О, барабани епохи! Тату, які це барабани епохи?

Берест. Ой Майю, Майю! Не заважай. Не знаєш, які барабани епохи?..

Майя. Ні, не знаю. А ти знаєш?

Берест. Це такі барабани, ну... барабани епохи. Це, розумієш, барабани (робить жест рукою) епохи! Ну, як би тобі пояснити...

Майя. А... це такі барабани (робить такий самий жест) великі, великі?

Берест. Ні...

Майя. А які ж вони?

Берест. Ну чого це тобі дались ці «барабани епохи»?

Майя. А тут у книжці.

Берест (читає). «Барабани епохи», вірш для дітей... Турянської... (Мовчки читає.)

Майя. У мене вже голова болить від цього вірша.

Берест. Від такого барабана епохи, дочко, і у слона голова заболить.

Входить шофер Вас я.

В а с я. Павле Семеновичу, ви зараз поїдете чи машину в гараж?

Берест. А де ти був, Васю?

В а с я. Я... я затримався... По дорозі шина лопнула.

Берест. Шина лопнула? Знову Зіну катав?

В а с я. Шина лопнула!..

Берест. Так от, щоб шина більше на лопалась, вивчи-но цей вірш за годину. За кожне спізнення будеш вчити по такому віршу. На, бери!..

В а с я. З радістю. Я вірші люблю. (Взяв книжку.) Куди машину?

Берест. Зараз. Одну хвилину. (Переглядає папери.)

В ас я (читає вірш, починає хвилюватись). «Барабани, барабани епохи б’ють, б’ють. Піонери ростуть... Заводи ростуть... Барабани б’ють...» (Тихо.) Павле Семеновичу... Павле Семеновичу! Даю вам слово, що більше спізнюватись не буду, тільки дозвольте цього вірша не вчити.

Майя, Вчи, Васю, вчи. Помаленьку, помаленьку — і вивчиш.

Берест. Чув?.. Вчи, вчи. Зараз подай машину до лікаря Кречета. Пам’ятаєш, учора були...

В а с я. Єсть.

Берест. Привези його сюди. Скажеш, що я, можливо, спізнюсь хвилин на двадцять — нехай почекає,.. Ну, ступай, чого стоїш?

В а с я. Книжечку можна залишити?

Берест. Дивись у мене, Васю. Коли шина ще раз...

В а с я (швидко поклав книжку, пішов і тільки коло дверей обернувся). Клянусь, що Зіни більше в машині не буде, і шина більше не лопне. (Пішов.)

Майя подивилась на книжку і втекла в другу кімнату.

Берест (взяв трубку телефону). Вісім-тридцять. Гараж? Через двадцять хвилин — машину. Берест.

Входить Бочкарьова. -

Бочкарьова (задихано). Фу!.. Думала, що не застану тебе. Я так поспішала... А?.. Дай води. Фу! Все це так спішно, розумієш. Сьогодні вранці я спокійнісінько сиджу собі вдома, коли це дзвонить твій секретар і каже, щоб я приїхала до тебе. Я негайно до міськздороввідділу викликаю свого секретаря,— сьогодні ж вихідний. Кажу: «Готуй негайно матеріали — голова виконкому викликає...»

Берест. Слухай, Бочкарьова...

Бочкарьова. Не перебивай, це надзвичайно цікаво, а? Так от, почав він готувати матеріали, а я тим часом думаю, що б це могло означати?.. Ніколи ти мене не викликаєш навіть у виконком... Думаю я вголос, а секретар і каже таємниче: «Певно, до нас приїжджає голова республіки». Отут-то я все й зрозуміла.

Берест. Ну і що ж?

Бочкарьова. Я негайно викликала зама і його теж засадила за матеріали. Продиктувала форму — я приблизно знаю, що тобі доведеться говорити. Основні цифри, а?.. Да! Трохи спізнилась, але ось вони. (Відкриває портфель.) Скільки лікарів, сестер, скільки хворих, будівництво нашого велетня санаторію.

Берест. Чекай, чекай. Сховай-но свої папери. Не для цього я тебе викликав. Ти в лікарнях буваєш?

Бочкарьова. У лікарнях?.. Одверто?..

Берест. Одверто.

Бочкарьова. Не маю жодної змоги! Особливо зараз — курортна кампанія. Мене в кабінеті щодня прямо розривають. Медицина — складна річ, а?..

Берест. Співчуваю. У тебе був на консультації проект санаторію?

Бочкарьова. Одверто?

Берест. Одверто.

Бочкарьова. Вірне запитання. Я продивилась, доручила Аркадію переговорити з лікарями, ну і...

Берест. І ти підписала?

Бочкарьова. Так, проект непоганий. А хіба що, а?..

Берест. Що у тебе у першій лікарні?

Бочкарьова. Це наша гордість. Швидко увесь Союз заговорить про неї. А все Аркадій Павлович. Видатна людина. Недавно прочитав блискучі доповіді: «Ідеалізм в хірургії» і «Діалектичний метод у лікуванні туберкульозу». Прошу тебе, зверни на нього увагу.

Берест. Неодмінно. (Записує.)

Бочкарьова. Ти ж знаєш, наші лікарі — це така безпартєйщина. Ох, та й мороки з ними!.. Така вже важка публіка... Та ми до них взялися крутенько...