Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 30)

Платон (посміхнувся). Я роблю на ній вправи.

Ліда. Вправи на скрипці?

Платон (з усмішкою). Пальці хірурга мусять бути такі ж розроблені й чутливі, як пальці скрипаля чи піаніста...

Ліда. Це надзвичайно! Я прошу вас (взяла скрипку), покажіть мені ваші вправи на найблагороднішому з інструментів. (Подала йому скрипку.)

Платон. Я одмовляюсь.

Ліда. Платоне Івановичу, я прошу вас.

Платон. Я зараз не можу, не буду.

Ліда. Ви будете. Я нікуди не піду звідси, доки не почую ваших вправ.

Платон. О, в такому разі навіть... (сміється) навіть смерть не примусить мене торкнутися скрипки.

Ліда. Так?.. (Пауза.) Платоне Івановичу, я прошу вас трошечки, один раз, ну... ну... Беріть. (Заставила його взяти в руки скрипку і смичок, сама одійшла. Дивиться.) Ви в білому халаті, і в руках скрипка! Яка композиція!..

Пауза.

Платон (дивиться на Ліду). Ви коло мого відкритого вікна на фоні білих яблунь... Яка справді прекрасна композиція!

Ліда (тихо). Прошу, починайте.

Платой почав механічні вправи, цигикає на скрипці.

(Сміється.) Ще, ще!..

Платон опустив смичок.

Платоне Івановичу, ще... Чудово, чудово! (Сміється.) Ще раз!

.ПЛатоп опустив скрипку й помалу підійшов до вікна, до Ліди.

Ще один раз! Тільки один! (Сміється.)

Платон дивиться на Ліду, знову піднімає скрипку й знову почнпає механічні вправи.

Чудово!.. (Сміється.) Ще...

Платон помалу повернувся, дивиться у вікно на білі яблуні, і з таких механічних вправ спочатку ледве помітно, потім все дужче і дужче бризнула в кімнату, полилась у сад неповторно прекрасна музика глибоко схвильованої людини. Ліда вражена, вона помалу відступає, хоче здаля подивитись на нього, знайти точку, шоб одразу охопити, збагнути все, що сталось. Тихо вийшов з кабінету Аркадій, непомітно став, пильно стежить за Лідою, слухає скрипку. Замовкла скрипка. Платон повернувся, дивиться

на Ліду.

Платон (тихо). Лідо! Ще?

Ліда. Ні... ні... Досить.

Аркадій. Ну, Платоне, я не сподівався... Він, Лідо, встиг подати товаришу Бересту свої зауваження до твого проекту, які руйнують все, і навіть встиг де в чому переконати Береста.

Платон. Товариш Берест тільки зайшов до кабінету, просив показати мої зауваження. Я, Лідо, навіть не знав, що ви автор.

Входить Берест.

Берест. Платоне Івановичу, ви великий майстер! Один рух вашого ножа, і я ніби народився вдруге.

Ліда. І вже не болить?

Берест. Як і не було. Лідо, ти читала зауваження товариша Кречета до твого проекту?

Ліда. Ні.

Берест (Аркадію). Тобі ж доручено було ознайомити лікарів з проектом, зібрати їхні зауваження і передати їй... Чому ж ти цього не зробив?

Аркадій. Тому що думки Кречета не витримують серйозної критики.

Берест. Ти так думаєш?

Аркадій. Я в цьому переконаний..

Берест. Товаришу Кречет, я прошу вас завтра неодмінно приїхати до мене у виконком... Хоч завтра вихідний

день... Тоді, прошу вас, приїдьте о шостій годині вечора до мене додому. Я вам надішлю машину, а ваші пропозиції дозвольте взяти з собою. Згодні?

Платон. Добре.

Берест. Ти, Лідо, теж приходь. Справа дуже серйозна. (До Платона.) Де ваш телефон?

Платон. Прошу.

Берест. Чотири-тринадцять. Алло! Іване Михайловичу, ти з ліжка встав?.. Ні?.. Працюєш?.. Берест. Слухай, Ваню, ти коли даєш в газеті про затвердження проекту санаторію? Так, стаття в наборі... І фото... Завтра? Необхідно затримати. Що? Необхідно... Жодного рядка... Все... Будь здоров.

Ліда. Товаришу Кречет, я вам дуже вдячна за зауваження, візьміть проект і переробляйте його самі. (Простягнула проект.)

Берест. Лідо, що це значить?

Ліда. А те, що я працювала рік, віддала проектові стільки енергії й сили, на ньому віза головного архітектора міста і навіть, коли вже на те пішло, віза міськздороввідділу. Я не прийду завтра, беріть проект і робіть з ним що хочете. (Кинула проект на стіл.)

Берест. З тими, що давали візи, я ще буду говорити, а ти прийдеш. Ти кандидат партії — і... істерика. Неприпустимо, Лідо. Візьми проект.

Входить Марія Тарасівна.

Марія Тарасівна (до Береста). То як ваш чиряк, товаришу?

Берест. Син ваш, мамашо, краще Ісуса Христа зцілює.

Марія Тарасівна. Що ж ви всі стоїте? Платошо, проси до столу баришню і їх... Сьогодні день народження Платона. Платошо, проси...

Платон (зніяковіло). Прошу до столу... Прошу...

Берест. Жаль, що пізно, та за сина вашого один бокал підніму з радістю. (Підходить до столу, наливає вино в бокали.) Лідо (простягнув їй), бери, за здоров’я товариша Кречета. Тримай...

Ліда взяла бокал.

А тобі, Аркадію, теж подати? Ну що ж, на. (Дає бокал.) Товаришу Кречет, мамашо, беріть. Усім випити до дна за здоров’я товариша Кречета, за його...

Ліда. Пробачте, але я вина не п’ю. (Поставила бокал.)

Марія Тарасівна (підходить до Ліди). Випийте хоч трошки... Ви така хороша, зробіть це для мене, для матері... (Подає їй бокал.)

Платон (різко). Мамо!

Марія Тарасівна здригнулась, розгубилась.

Ліда (подивилась на Платона, взяла бокал). Добре, я вип’ю. (Схвильовано.) Бажаю вам, Платоне Івановичу, щастя, веселих, радісних днів... (Випила, метнулась до столу, ^йвзяла проект і швидко вийшла з кімнати.)

Велика пауза

п лат он. Лідо! (Поставив бокал. Пішов до кабінету.)

Аркадій. Пробачте, товаришу Берест! (Вийшов.)

Залишився Берест і мати. Марія Тарасівна, тримаючи у руці бокал, важко

зігнула голову.

Берест (підійшов до неї, тепло). Заспокойтесь, мамашо, давайте вип’ємо за здоров’я вашого сина.