Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 26)

Г айдай. Єсть.

Стрижень. Комітет передає тобі прапор твого корабля, прапор есмінця «Стремительного». Командире Гайдаю, на березі приймеш команду есмінця.

Гайдай (схвильовано). Єсть, товаришу командире флоту! (Бере прапор.) Я пронесу цей прапор крізь вогонь і смерть. Прощай, море! Ми роздуємо на землі такий пожар, що закипиш і ти вогнем червоним. Прощай!

Входить л е й те н а нт Корн.

Корн (до Стрижня). За п’ять хвилин корабель піде на дно.

Стрижень (до моряків). Кораблі Чорноморської ескадри, слухати команду! Піднять по кораблях бойові прапори! Через фронти Центральної ради, Каледіна, курс — штаб Москва! Ескадра, повний хід!

Усі. Єсть повний!

Підняли бойові прапори і грізно пішли озброєні моряки з корабля через залу. Останнім з кулеметом на плечах доганяє моряків старий боцман

Бухта.

Завіса.

ПЛАТОН КРЕЧЕТ

П’єса на 3 дії, 5 картин Нова редакція 1963 року

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Платон Іванович Кречет — хірург.

Л і д а — архітектор.

Стьопа — окул іст.

Валя — асистент.

Терентій Йосипович Бублик — терапевт.

Аркадій Павлович — зав. лікарні.

Марія Тарасівна Кречет — мати Платона.

Павло Семенович Берест — голова виконкому. Майя — дочка Береста.

Христина Архипівна — санітарка.

Бочкарьова — зав. міськздороввідділу.

В а с я — шофер.

Ол я — медсестра, приятелька Валі.

Секретар обкому.

Асистенти. Лікарі.

ДІЯ І

КАРТИНА ПЕРША

День народження Платона Кречета. По-святковому накритий стіл чекає на гостей, а гості: на дивані лежить Валя, вона заснула; в кутку, в м’якому кріслі, спить Терентій Йосипович Бублик; в другому такому ж кріслі спить Стьопа. Годинник на стіні б’є один раз,— стрілки показують без чверті дванадцять. Марія Тарасівна — мати Платона — подивилась на непорушних гостей, на годинник і застигла в печалі біля столу.

Валя (крізь сон). Сонце... Як близько сонце!

Марія Тарасівна (підійшла до Валі). Заспокойся... Заспокойся... (Поправила подушку.)

Валя (напіврозплющивши очі). Прийшов Платон? Марія Тарасівна. Спи, спи, Валю, відпочивай! Платон не скоро прийде. (Дивиться на Валю.) Чотири години

чекають;, а викликали на кілька хвилин... В отакий день... День народження — і то спокою нема...

Стьопа (прокинувся). Що, прийшов Платон Іванович?

Марія Тарасівна. Дзвонили,— тільки почали, кажуть, операцію, а коли вона скінчиться — не знають. Відпочивай, Стьопо. Відпочивай. (Виключила частину світла, вийшла.)

_Л Стьопа (продирає очі). Пробач мені, Валю, і ви, Терен-тію Йосиповичу, пробачте, що я, розмовляючи з вами, заснув. Але ж я тільки дрімав і чув усю вашу дискусію з Валею.

Терентій Йосипович щось буркнув крізь сон.

Не вірите? Ви тільки що запевняли Валю, ніби Платон Іванович — безнадійний ідеаліст. Ну, чого ж ви мовчите? (Підвівся.) Ех, Терентію Йосиповичу! (Підходить.) Терен-тію Йосиповичу! (Підійшов до Валі.) Валю... Валю... Що ж це? (Підходить до дверей.) Маріє Тарасівно, ідіть швидше!

Увіходить Марія Тарасівна.

Дивіться, тільки що сперечались — і за хвилину поснули.

Марія Тарасівна. Стьопо, вони вже сплять цілу годину. Першим заснув ти, а вже потім вони. У тебе, мабуть, спросоння голова трохи того...

Стьопа. А... а... справді: у мене щось спросоння... не теє...

Марія Тарасівна. Воно буває. Відпочивай, Стьопо.

Стьопа (дивиться на годинник). За кілька хвилин — дванадцять. А Платона нема. Одкривайте повне світло, Маріє Тарасівно... і давайте будити гостей. Вставайте, гості! Прокидайтесь, Терентію Йосиповичу! Валю! Валю!

Терентій Йосипович (прокинувся). Прийшов Платой?

Марія Тарасівна. Платон не скоро, мабуть, прийде. Так і охляти можна. Прошу до столу.

Стьопа. Прошу до столу.

Гості сідають до столу.

Друзі мої! Скоро дванадцять. Дванадцять годин! Я прошу вас відчути цей час, оспіваний поетами. Дванадцять годин... Тисячі закоханих прощаються останнім поцілунком й зустрічаються першим. Дванадцять годин — це час повстань... Дванадцять годин...

Валя (перебиває). Це час, коли мені чомусь хочеться спати.

Терентій Йосипович. Тихше, Валю... Продовжуй, Стьопо.

Стьопа. Дванадцять годин — це час народження нашого дорогого Платона Івановича.

Терентій Йосипович. Великого ідеаліста.

Валя. Терентію Йосиповичу!..

Терентій Йосипович. Валю, мовчу!

Стьопа. Облишимо суперечки, друзі мої. Дивіться вгору. (Показує на годинник.) Вже час зводить стрілки. Дванадцять годин — перше дихання маленького Платона Івановича, слухайте...

Годинник б’є дванадцять.

Марія Тарасівна. Дихання Платоші...

Стьопа. Дихання Платоші, що в цю хвилину з гострим скальпелем у руці в тиші операційного залу бореться зі смертю. Відкупорюйте ж вино, наливайте в його бокал, наливайте в свої бокали — і перший тост я пропоную за матір, що породила такого сина.

Терентій Йосипович. Маріє Тарасівно, вітаю вас від усієї душі.

Валя. Поздоровляю вас, тьотю. (Цілує Марію Тарасівну.)

Марія Тарасівна (схвильовано). Спасибі тобі, Стьопо. Спасибі вам, Терентію Йосиповичу. Спасибі тобі, Валю. Коли б тут був Платоша, він би подякував вам краще, а я говорити не вмію і зараз не можу.

Валя. Маріє Тарасівно, пийте спокійно, ви сказали краще, ніж Стьопа.

Терентій Йосипович. Краще, Маріє Тарасівно, краще.