Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 27)

Стьопа. Згоден.

Випили.

Ваше слово, механічний громадянине!

Терентій Йосипович (встає... поправив щіточкою вуса). Стьопо, ти так зворушливо говорив, ти так схвилював мене, що я... я не можу. Валю, налий мені чарку, так я хвилююсь. Ви не помічаєте, як хвилюється механічний громадянин, колишній земський лікар Терентій Йосипович Бублик? Валю, налий мені ще чарку, бо я підходжу до основного.

Валя наливає.

(Випив.) Ось книжечка, таких книжечок у мене тридцять чотири, це — тридцять п’ята. Тридцять п’ять років моєї роботи — це тридцять п’ять таких книжечок. Позавчора відбувся мій тридцятип’ятилітній ювілей...

Валя. Терентію Йосиповичу, чому ж ви не сказали нам?

Терентій Йосипович. Я сам згадав про це пізно ввечері, лягаючи спати... Витягиув я всі свої книжечки й почав відраховувати. Мені захотілось дізнатись, скільки хворих прийняв за все своє життя Терентій Йрсипович Бублик. І от цифри... Рік має триста шістдесят п’ять днів. Я відкинув шістдесят п’ять — залишив триста. Триста днів на тридцять п’ять років — це десять тисяч п’ятсот днів. Щодня я приймав у середньому дванадцять хворих.

Валя. Більше, Терентію Йосиповичу!

Терентій Йосипович. Припустимо, що дванадцять, отже, дванадцять хворих на десять тисяч п’ятсот — буде сто двадцять п’ять тисяч. Сто двадцять п’ять тисяч хворих! Це сто двадцять п’ять тисяч пульсів, сто двадцять п’ять тисяч сердець вислухав я, механічний громадянин, колишній земський лікар Терентій Йосипович Бублик. І тоді я подумав, хто ж такий Терентій Йосипович Бублик? Механічний він чи ні?

В а л я. І до якого висновку $и прийшли?

Терентій Йосипович. Не буду виправдуватись*— атож, мабуть, таки механічний, якщо книжечка рухає мною: керує всім моїм часом. Сьогодні я схвильований, Стьопо, твоєю прекрасною промовою. Дозволь мені тебе поцілувати.

Стьопа. З радістю, Терентію Йосиповичу. (Встав.)

Терентій Йосипович обминув Стьопу, підійшов до Валі й поцілував її в лоб. Е... е... Терентію Йосиповичу, ви помилились.

Терентій Йосипович подивився на нього і ще раз поцілував Валю.

Терентію Йосиповичу, я за себе не відповідаю!

Терентій Йосипович. Прошу, Стьопо, забери мої поцілунки, адресовані тобі.

Стьопа. З радістю, Терентію Йосиповичу. (Встав.)

Валя. Так? Я протестую. (Вискочила з-за столу.)

До Валі метнувся Стьопа, вона вирвалась, побігла до кабінету, за нею —

Стьопа.

Терентій Йосипович (дивиться у розчинені двері кабінету). Стьопо!.. Стьопо!.. Я цілував у лоб... Ой... Ой... Стьопо! Маріє Тарасівно, ніколи не довіряйте молодому лікареві. Він безбожно плутає елементарні речі: ти йому кажеш у лоб, а він — у губи... Стьопо, Стьопо!

Марія Тарасівна. Не заважайте їм, Терентію Йосиповичу. Яка болізнь, такі й ліки.

Вбігає Валя, а за нею — Стьопа.

Стьопа. Терентію Йосиповичу, ваше доручення майже виконано.

Терентій Йосипович. Майже... Валю, ти чуєш?

Валя (помалу іде на авансцену). Нічого не чую... Нічогісінько! Терентію Йосиповичу, я відчуваю, що мені зараз тісно, тісно в цій кімнаті. Як хочеться жить!.. Полинути вгору!.. Взяти сонце в руки і принести сюди.

Терентій Йосипович. Постав, Стьопо, пластинку, вип’ємо ще по бокалу за народження Платона Івановича Кречета і розійдемось.

Марія Тарасівна. Та що ви, Платон швидко прийде.

Терентій Йосипович. Він прийде стомлений, а у мене з сьомої години ранку увесь день розписаний. Валю, де бокал Платона?

Валя. Ось.

Терентій Йосипович. Дорогий Платошо! (Цокнувся з бокалом.) Ми одноголосно відмінили день твого народження і перенесли на другу декаду. Коли ж ти, друже мій, і тоді підеш увечері на операцію, ми вип’ємо все вино без тебе, і патефона я більше не принесу. Будь здоров! (Випив.)

Стьопа завів патефон. Терентій Йосипович щіточкою поправив вуса і підкресленим жестом запросив Валю. Вони ідуть у танку. Стьопа підійшов до патефона і непомітно спинив.

Що сталось? (Підійшов до патефона. Пустив знову, дивиться на патефон.) Валю, продовжуємо. (Повернувся.)

З Валею вже танцює Стьопа.

Стьопо, Стьопо... Дивіться, Маріє Тарасівно, це ж імперіалізм.

Марія Тарасівна. Нехай вони, молоді, трудяться.

Терентій Йосипович. Як трудяться?

Марія Тарасівна. У них більше сили пішки ходити — от так ходять, і ніяк танцювати не розійдуться. І що воно за мода пішла...

Терентій Йосипович. Вірно, Маріє Тарасівно, вірно. Трудись, Стьопо, трудись.

Патефон спинився.

Ходім, друзі мої!

Валя. Кланяйтесь Платонові. (Цілує Марію Тарасівну.)

Стьопа. Прощайте, тьотю, і дивіться, щоб Терентій Йосипович не взяв часом до кишені пляшку вина.

Терентій Йосипович. Йди, йди!.. Прощавайте, Маріє Тарасівно!

Марія Тарасівна. Прощавайте і приходьте безпремінно. (Довго дивиться їм услід, повернулась, підійшла до столу.) Прийдеш, Платошо, і нікого не застанеш.

Дзвонить телефон.

(Взяла трубку.) Слухаю... Це ти, Платошо? Зараз прийдеш? Пішли, відклали день твого народження. Що?.. От

так, взяли та й відклали. А холодець удався... Платошо,

ти чуєш? Що?.. Перебило. Отак все життя щось перебиває.

Дзвоник у передпокої.

Хто б це? (Пішла відчиняти.)

Входять Берест, Аркаді й, Лід а, в руці у неї проект.

Арка дій. Приймайте гостей, Маріє Тарасівно! Це

мати Платона Кречета. Та я бачу, у вас є чим прийняти!

Марія Тарасівна. Сьогодні ж день народження Платона; були гості, чекали-чекали та й порозходились. Викликали Платона у вісім годин до лікарні, а тільки зараз дзвонив, що їде додому. Ви почекайте, він скоро буде.

Арка дій. Спасибі, поздоровляємо вас, Маріє Тарасівно. Познайомтесь,— це Ліда, а це голова нашого виконкому товариш Берест, приїхав на операцію. Під пахвою вискочила така штуковина, що ми прямо з засідання президії виконкому та до Платона Івановича за порятунком...

Берест. Вибачайте, що так пізно. Ой, чорт! Знову почало крутити.

Марія Тарасівна. Нічого, нічого, присядьте тут, вам буде краще. (Підсовує широке крісло.)

Берест. Дякую.

Марія Тарасівна. Коли під пахвою — то, мабуть, у вас чиряк.

Берест. Чиряк, мамашо, чиряк. Ой!

Марія Тарасівна. А що воно,— сіпає?..

Берест. Сіпає, крутить, рве так, що й дихати не можна.

Марія Тарасівна. Посидьте, Платон швидко прийде, він уже щось зробить. (Вийшла.)