Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 218)

п’єса видана СПРУ українською та російською мовами в Уфі, іній імла у видавництвах «Правда», «Советский писатель», «Искусство», Гослитиздат і Воениздат.

Твір написано 1942 p.

Історія створення драми незвичайна. Як відомо, драматург нжс у вересні 1941 p., оперативно відгукнувшись про початок Великої Вітчизняної війни, написав комедію «Партизани в степах України», свого роду п’єсу-агітку, в якій діяли персонажі п’єси «В степах України».

Як учасник і свідок драматичних подій на Південно-Західному фронті у 1941 —1942 pp. О. Корнійчук, звичайно ж, не міг задовольнитися поспіхом написаною комедією, тим більше, що й справді не просто було вкласти тяжкі й суворі враження та визрілі болючі думи у комедійну форму, М. Бажан згадує, як похмурий і скорботний шлях з підступаючою армією від Харкова до Воронежа, розлука з українською землею, страшні картини війни — все відкладалося в душі письменника. У Воронежі, куди прибула редакція газети «За Радянську Україну» в листопаді 1941 р. (Бажан — редактор, Корнійчук і Василевська — члени редколегії), нерозлучна трійця попала на військовий парад, який приймав маршал С. К. Тимошенко. Потім голова облвиконкому влаштував прийом, атмосфера на якому була така гнітюча, що її відчували, мабуть, усі, крім захопленого своїм казенним красномовством голови облвиконкому. Корнійчукові не припав до серця цей прийом, він придався йому хіба тільки тим, що став «прототипом» сцени банкету в п’єсі «Фронт».

За свідченням М. Бажана, саме у Воронежі Корнійчук почав писати п’єсу. Часто в цю жорстоку снігову зиму разом з ВасиЛевською та Бажаном виїздили вони на передній край наших військ. їхали дорогами, поритими гусеницями танків, вистрибували з машини при нальотах «мессерів», проїздили збезлюднілі воронезькі й курські села, ночували в холодних хатах, зігрітих диханиям людей, які сюди понабивались — старі селяни, солдати, водії... «Хоч яка невтішна була тоді обстановка на фронті, але наші війська не тільки боронились, а й наступали,— пише М. Бажан.— Ми втрьох приїхали в щойно визволене містечко на Куртині — Тим. Стоячи на перехресті доріг, воно мало важливе стратегічне значення. Німці, захопивши його, билися вперто. Штурмом визволили Тим воїни недавно сформованої, добре вдягненої і озброєної частини. Багато їх полягло, і тіла їхні, замерзлі на лютому морозі, звезли до викопаної мотиками й вибухівкою братської могили. їх було багато, цих струнких, красивих, подібних у своїй замерзлості до виліплених воску постатей, рідних і таких дорогих нашому серцю юнаків. Ванда хотіла сказати їм щось на прощання, але не змогла. Спазми стискали горло. Дорогою ціною заплатили ми за визволене містечко.

Про це, певно, стоячи над могилою в Тимі, думав і Сашко Корнійчук, обмірковуючи найпекучіші проблеми нашого тодішнього військового керівництва, втіленого в образи п’єси «Фронт». Згадаймо, за яких тяжезних умовин було так рішуче і відверто сказано про помилки і хиби у нашому військовому командуванні. З пошаною я думаю про цей твір Олександра Корнійчука, зароджений тоді, в холодних, спорожнілих кімнатах спустілого воронезького будинку, де розмістилася і паша редакція, і редакція радіомовлення» (Бажан Микола. Думи і спогади.

К., 1982, с. 123). До речі, в цей будинок для схвильованих, повних глибокого змісту, розмов сходилися фронтовики, що служили по інших установах Політуправління Південно-Західного фронту,— Твардовський, Довженко, Голованівський, Долматовський, Первомайський, Малишко, Журахович, художники й актори.

Після невдалого наступу на Харків влітку 1942 p., що перетворився у відступ, і прориву німецьких військ на Воронезькому фронті Корнійчук з Василевською вилетіли до Куйбишева. Там і було дописано «Фронт».

Героїзм Радянської Армії під час тяжких оборонних боїв, дедалі глибше осмислення того, що заважало, що віджило і за що доводилося платити кров’ю, спонукали драматурга до активного діяння. Він попросив у командування відпустку для написання п’єси, усвідомлюючи всю відповідальність, яку взяв на себе: «Я майже не спав, працював день і ніч, щоб встигнути написати, і за місяць закінчив. Приїхав у Москву і передав п’єсу в Центральний Комітет партії для того, щоб не поставити в незручне становище Комітет в справах мистецтв, поскільки знав, що він не зміг би вирішити долю цієї моєї п’єси. П’єса була розглянута і в серпні 1942 р. почала друкуватися в «Правде» (5, 396).

Існує багато версій про те, як і чому була написана п’єса, точилися розмови, що Корнійчук написав її за спеціальним завданням. Ось що розповідав сам письменник 1943 р. в Москві Натанові Рибаку.

«Взимку 1942 року ми з Вандою дістали місячну відпустку і виїхали з Воронежа до Куйбишева. Все, що я пережив на фронті, все, що побачив, що почув від генералів, офіцерів і солдатів, міцно залягло у моєму серці і не давало мені спокою... Щось мало змінитися... Щось було не так... І, як художник-комуніст, я повинен був,, я зобов’язаний був відповісти на це. Що? Як? Чому?»

У своїх спогадах про ці дні Ванда Василевська пише: «На третьому поверсі в одній кімнатці стукаю з шести ранку на машинці я, а в другій пише, ламаючи олівці, Корнійчук. «Радуга» і «Фронт». Треба поспішати. У нас тільки тридцять днів часу».

«І ми поспішали,— розповідав Олександр Євдокимович.— Поспішали, тому що інакше не можна було. Через тридцять днів нам треба було повертатися на фронт. А коли все було зроблено, мене охопило не відчуття полегшення, а велика тривога за долю Огнева... Огнева, якого я знав, полюбив, який мені був дуже дорогим, з яким я пов’язував долю війни і, скажу одверто, свою власну...

П’єсу я прочитав Й. В. Сталіну, який викликав мене в Москву і запросив ,до себе, дізнавшись, що я написав п’єсу про війну. Він вислухав її всю у моєму далеко не спокійному виконанні... Вислухав уважно. Настала довга пауза. Пауза неприпустима в драматургії. Тепер я жартую, а тоді... Потім, після паузи, Сталін рішуче сказав: «Треба надрукувати».— Уривок? — непевно запитав я.— Постараюсь вибрати.— «Чому уривок? — здивувався Сталін.— Всю п’єсу».

І «Фронт» надрукували в «Правде».

Генерал Огнєв переміг...» (Пам'ять серця. К., 1378, с. 78).

У листі до літературознавця К. Горбунової 21 червня 1963 р. драматург знову підкреслював: «Ще раз підтверджую, що п'єса «Фронт» не була написана на замовлення. Тов. Поспелов мені сказав, що редакційна стаття в «Правде» про п’єсу «Фронт» в 1942 р. була написана т. Сталіним» (5, 474).

Поява драми «Фронт» відразу ж стала визначною суспільною і мистецькою подією. Про всенародну підтримку гї’єси існує безліч свідчень — від солдатських листів-трикутників з лаконічною адресою: «Москва,

письменнику, що написав «Фронт», Корнійчуку»; політдонесень про колективні обговорення п’єси, до спогадів видатних полководців Великої Вітчизняної війни С. С. Бірюзова (Суровые годы. М., I960), С. М. ЇІЇтсмелка (Генеральный штаб в годы войны. М., 1968), Б. I. Чуйкова («Иачало иутн^). Хоча знайшлися й такі військові керівники, які сприйняли гг'еоу як снос* рідну диверсію проти Радянської Армії, як річ «абсолютно шкідліжу» і вимагали її негайної заборони* На одну з таких телеграм у (/ілику, Як згадує С. М. Штеменкор верховний головнокомандуючий піднопіп: «В оцінці п’єси ви помиляєтесь. П’єса матиме велике виховно значення для Червоної Армії і її комскладу... Треба мати мужність визіштм недоліки і вжити заходів для їх ліквідації. Це єдиний шлях полігішеїшя і удосконалення Червоної Армії» (Пам’ять серця, с. 151 —152). В підтримку nYcii газета «Правда» 29 вересня 42 р. вмістила редакційну статтю «Про пУсу

0. Корнійчука «Фронт», у якій, зокрема, зазначалося, що сила нового твору Корнійчука, джерело його успіху у читачів — у правдивості і чесності зображення; у п’єсі піднято найважливіші питання, що хвилюють кожного радянського патріота, що драматург не боїться сказати гірку правду про те, що заважає нашій перемозі над ворогом, про недоліки в керівництві військовими операціями деяких командирів. Стаття закликала покінчити з самовдоволеним неуцтвом у веденні війни, наголошуючи, що Горлоз — це колективний образ багатьох Горлових.

До речі, Корнійчук підкреслював і сам, що образ Горлова пс «списаний» з конкретного прототипа, хоч такі постаті реально існували (про по свідчать у своїх мемуарах видатні радянські воєначальники В. Чуйков,

1. Вовченко, найчастіше згадуючи ім’я командуючого фронтом Гордова). Театрознавець В. Пименов у своїх спогадах наводить таку розмову з драматургом: «Я запитав Корнійчука, чи правда, що образ Івана Горлова він писав з відомого усім воєначальника. «Ні,— відповів драматург,— це образ збірний. Мені доводилося дуже довго спостерігати життя і діяльність визначних воєначальників, які уславилися в роки громадянської війни. Дехто з них уже давно відстав від сучасної воєнної думки, але завдяки минулій славі посів провідне становище на фронті. Життя внесло свої корективи, висунувши Огневих,^ Це Ватутін, Черняховський, Рокос-совський та багато Інших, які мали не лише талант і природні здібності полководців, а й відповідну освіту» (Пам’ять серця, с. 186—187).

Цікаві свідчення про міжнародний резонанс п’єси наводить театрознавець О. Кулик у примітках до другого тому Зібрання творів О. Корнійчука в п’яти томах, цитуючи передмову Айби Масаміси — перекладача п’єси на японську мову (вона була надрукована у січневому, лютневому та березневому випусках журналу «Геккан Россия» — «Щомісячна Росія»). Він вважав, що ознайомлення з драмою «Фронт» допоможе японському читачеві збагнути могутність Радянської Росії, «перестати даремно дивуватися, як чуду, що Радянська Росія зуміла захистити Ленінград, Москву, Сталінград» (2, 610).