Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 214)

С тех пор я постоянно обращаюсь к ленинской теме с чувством благоговения, с пониманием того, что всем лучшим, что есть в каждом из кас, мы обязаны партии и Ленину. Когда началась Великая Отечественная война, а она явилась величайшей проверкой крепости нашего строя, я напечатал в газете рассказ-новеллу под названием «С Лениным в сердце»... Создавая такую пьесу, как «Фронт», я думал о деятелях коммунистического, ленинского типа, которым чуждо зазнайство, чванство и другие отвратительные качества, мешавшие нам в первые месяцы трудной войны...

Работая над пьесой, я постоянно обращался к ленинским трудам, в том числе к трудам по военному искусству, и в них черпал моральные силы для своего творчества...

Вообще мы обращаемся к ленинскому наследию не только тогда, когда воссоздаем образ Ленина. Можно сказать, что нет такой темы — современной или исторической,— которая не требовала бы от нас углубленного изучения трудов Ленина... Сколько в них мудрости, внимания К развитию культуры, желания сделать все знания общим достоянием масс... Ленин глядел далеко вперед, и все его замечания, связанные с культурой, имеют для нас, художников слова, непреходящее значение...

Я сейчас работаю над пьесой о современности (мова йде про «Пам’ять серця».— Д. В.). Я очень хочу показать красоту советских людей в борьбе за коммунизм. В каждом человеке, который самоотверженно борется за коммунизм, есть частица Владимира Ильича Ленина, частица его бессмертного учения» (5, 402—411).

З рукописних матеріалів п’єси «Правда», що зберігаються в архіві драматурга, інтерес насамперед становить чернетка твору на 36 сторінок великого формату, густо лінованого водяними знаками паперу, досить чисто списаного фіолетовим чорнилом (ф. 435, № 26). Ця чернетка, власне, уже закінчений твір: зазначено усі три акти, починаючи від сцени на пероні й до третьої картини третьої дії — у Смольному, де подається виступ Леніна (значно довший, ніж в остаточній редакції). В кінці напис: «11 квітня 1937 рік. І год. 15 хвилин ночі. Москва. Готель «Москва». Порівняно з канонічним текстом цей перший чорновий варіант п’єси відповідно до обставин того часу містить більше історичних дійових осіб (Сталін, Свердлов, Молотов, Дзержинський, Ворошилов, Косіор), є сцена — Ленін з Дзержинським (картина друга третьої дії — «Ніч у Смольному»), досить часто фігурує ім’я Сталіна — «самого довіреного чоловіка у Леніна», за характеристикою Кузьми Рижова. У другій дії той же Рижов розтлумачує Тарасу Голоті й сутність іншої особи — Троцького, людини з нестійким, «нервенним» характером, схильного, як перелітна птаха, податися «то до нас, то від нас», бо мало віри у нього в робоче діло.

«Т а р а с. Понятно. Значить він, як кінь норовистий, куди повезе, ніколи не знаєш... А такі коники бувають дуже вредні, можуть найкращий віз побити...

Кузьма. А можуть, коли в руках добре віжки й батіг не тримати, то можуть...

Та рас. Воно, конєшно, коли є сила в руках, то нічого не зробить, який би норовистий не був, спочатку треба батогом, батогом, а потім пужалном по голові, по голові, і віз буде цілий, це вже хвакг».

Пізніше ці характеристики Сталіна і Троцького автор зняв, так само коротшою стала й мовна партія гімназиста Льоні — сина Тимофія, та остання сцена — у Смольному, де вартові моряки після повідомлення про взяття Зимового палацу почали мріяти, яке настане гарне життя для людей: і навчання безплатне, і лікарні, і нові заводи з світлими цехами, а вчені й артисти — усі для народу творитимуть...

В архіві Корнійчука зберігаються примірники перекладу п’єси російською мовою (1955—1956) із вставками й правками. Та найістотніші доповнення внесені автором у 1967 р. (ф. 435, № 31): це три досить великі вставки, дві з яких були включені в текст росій-ськргр вида-дня (Корнейчук А, Србр. соч. В 4-Х т. Л„ 1976, т. 1). Ця по суті друг# редакція п’єси,, завершена 1970 p., подається в додатках до другого тому Зібраддя торів О, Корнійчука в п’ят» трдоах (К-> 1986), Рукопис її зберігається в осрбиет&му архіві М. ф. Корнійчук.

Нижче давщимр Ці три вставки.

З метою більш виразного соціального розкриття персонажів прапорщика і диригента Корнійчук включив такий епізрд після слів попа «Благослови, грспрди» в дертій дії:

.«Вхрдять музикант#. Зупинились. До них підіищов прапорщик.

. Прапорщик. Оркестр, струнко! (Музиканти підтягнулись.) «Марсельну» вивчили?

Диригент (він же скрипач). Нам тільки сьогодні райком сказали... Як-небудь заграємо, ваше благородіє.

Прапорщик. Як-небудь? Слухайте, ви... ЯкіДР ви погадо заграєте, я поб’ю ваші інструменти на ваших головах, Дну, починайте «Марсельєзу»!

Диригент (до музикантів). Повільно \ урочисто і... (змахнув смичком> заграли музикант щось незрозуміле).

Прапорщик. Стій І Хіба це «Марсельєза»? Це чорт знає що таке! Партачі ви, а не музиканти. Партачі!

Дирй-гент. Пане прапорщик, ми граємо тільки по весіллях і ніколи ми не грали політичні танці, але ви не хвилюйтесь, ми вивчимо.

П р а и о *р щ и к. Мовчать! Грати треба так, слухайте, партачі, уважно (тепівуе без слів).

Диригент. Пане прапорщик, те, що ви нз.сдівуєте, воно, пробачте, схоже на «Боже, царя храни».

Прапорщик. МовчаЫ Чорт з лею, з цією «Марсельєзою»! Будемо грати туш. Марш звідси»! Вас покличуть. Марш!

Музиканти виходять» .(2, ,635).

Певних змін зазнала перша картина другої дії, яка, па відміну від тексту першого варіанта, починається такою сценою:

«Дома у Кузьми. В хаті Марфа. 'Вона стоїть біля вікна. Здалині видно Петроград. Зашипів на стіні годинник, вискочила з дверцят зозуля. Три рази закукувала і сховалась.

Марфа. І ти, голубко, охляла. Ще три рази треба:, ку^ку, ку-ку, ку-ку... Шість годим, а Кузьми немає. Наташі нема, і Тарас десь зранку бродить.

• Здаля чути дзвони, а потім полились густі удари великого дзвона. Ісакій... (почала хреститися і опустила руку.) О господи, тобі такі храми добудували, а* ти ШВД І де бачиш, іцо да землі, як люд робочий страждає, гине,., (пауза ) 3?#й, бий у дзвдни, Ісакій, але д.аіда правда голосніша (починає сщвати). «Никтр де дарт надо избадленья, ни бог, ни царь...» І де Керченський. «Добьемся м.ьі рсвобождедья,,.» Доб’ємося, бо вже немає виходу. (Вискочила розуля, прчтає кукувати.) О! А ти чого вискочила? (Зозуля кує.) Раз, дра, три, чртдри, п’ять, ,щі.схь, сім... Дванадцять.,. Здачдть, сдориитьря,.

Входить Наташа. Руки в дед да грудях.

Наташа. Мамо, де моя блузка в горошок?

Марфа. Що з -тобою?

Наташа (опустила рут, розкрились шматки пошматованої блузки). Добре, що так виривалась, а то довелося б дапівгол.ою бігти.

Марфа. Хто ж це тебе?

Наташа. Я вийшла з Смольного, і скоро за мирю ув’язався шпик. Маленький, плюгавий. (Скидає пошматовану' блушу. Марфа подав цілу. Наташа одягає.)

Марфа. І ти з ним боролась?

Наташа. Ні, я почала петляти. Години дві він топав за мною завулками, а потім, видно, стомився, бо швидко йшла, підбіг, схопив за руку, я вирвала руку. Тоді він однією рукою за блузку цап, а другу в кишеню, але не встиг витягнути револьвер, я так стукнула його ногою у живіт, мабуть, лежить і зараз непритомний. Падлюка, таку блузку порвав...

Марфа. Наташо...

Наташа. Мамо, я знаю, що ти скажеш. Вася не приходив?

Марфа. Слухай, дочко, я хотіла і тобі, і Васі сказати... Хіба можна в такий час...

Наташа. Мамо, для кохання не існує часу. Згадай, коли ти була такою, як я, коли зустрілась з Кузьмою, що ти відчувала? Що?

Марфа. Те, що й зараз.

Наташа. Мамо! (Обняла, цілує.) Я біжу.

Марфа. Куди?!

Наташа. Маю важливе доручення, але сказати не можу.

Марфа. Не можеш...

Наташа. Ні. Від самого товариша (сказала тихо на вухо). Буду ввечері.

Марфа. Наташо, дочко, бережи себе.

Наташа. Не турбуйся, моя добра, найкраща в світі мама! (Вийшла.)

Марфа. Від самого товариша (озирнулась), і хочеться сказати, а не скажу. Кузьма строго вчив мене конспірації. Дуже строго... Для кохання не існує часу... Ловко сказала Наташа і справедливо» (2, 635—636).

Певного поглиблення набула сцена зустрічі В. І. Леніна з Тарасом Голотою у другій картині третьої дії. Після слів Леніна «Значить, за більшовиками ваше село піде?» її доповнено таким діалогом:

«Тарас. Не може не піти, товаришу Ленін, уся Україна піде.

Ленін. Вся? А українські поміщики, капіталісти теж підуть?

Т а р а с. Та що ви, товаришу Ленін, шуткуєте? Поміщики уже горять. По всій Україні кожну ніч небо палахкотить. Народ судить їх за горе і сльози... Як тільки ви тут в столиці владу візьмете, товариш Ленін, тоді ми таке пекло для поміщиків і капіталістів зробимо, що й чортам не снилось. Це програма Кузьми і моя.

Ленін (до Кузьми). А коли ви цю програму виробляли, у вас була велика дискусія?

Кузьма. Ніякої. Хіба може бути дискусія між російським проле-тарієм і українським селянином?

Ленін. Виходить, що ви вирішили не тільки соціальні, але й національні питання. Поздоровляю. А от мені приходиться вести гострі дискусії по цьому питанню з Троцьким, Зінов’євим. Вони не вірять в союз робітників і селян, без якого не можна покінчити з старим світом і збудувати новий, де не буде експлуатації, національного і соціального гніту, де лиш людина праці буде господарем» (2, 636—637).

Подається за вид.: Корнійчук О. Зібр. творів. У 5-ти т., т. 2, с. 6—Й1, де за основу взято першу редакцію як останнє прижиттєве видання п’єси (К., 1972).