Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 207)

Капітан. Все моє життя пройшло у морі...

Г алина. Пройшло? Що ви? Ви ще...

Капітан. Який?

'Галина. Я думаю у вас на весіллі погуляти.

Капітан. Жартуєте.

Галина. Нітрохи. В нашому будинку живе один художник. Йому шістдесят п’ять. Одружився. Не знаю, як він малює, а така дівчинка у них народилась!.. Картинка. А вам же тільки шістдесят три.

Капітан. Вибачте, шістдесят два і три місяці.

Г алина. Тим більше. І як ви могли жити холостяком? Я ще можу зрозуміти Кирила Сергійовича, він артист-гу-морист, все життя смішив людей і не помітив, як осінь прийшла. Проте і йому не пізно.

Капітан. Така наша доля моряків далекого плавання... Три, чотири рази на рік приходиш у свій порт на кілька... днів... Бачив я такі драми!

Галина. І ви злякалися?

Капітан. Як вам сказати...

Галина. Не треба, не думала, що ви такий.

Капітан. Два рази в молодості я так опікся...

Г алина. Два рази? Бідний!

Капітан. Не смійтесь!

Галина. Я вам підшукаю веселу, розумну, з добрим серцем £дову. І щоб юшку вміла готувати. Візьмете її на свій шлюп і попливете аж до моря.

Капітан. А може, не треба шукати?

Галина. Чому?

Капітан. Поки знайдете, може не підійти, а час іде...

Г алина. Чого це ви замовкли, капітане?

Капітан. Коли ви приїздили на наш корабель до брата, це було...

Г алина. Чверть століття тому...

Капітан. Та що ви! Всього двадцять три роки!

Галина. Вибачте за мою велику помилку. А ви тоді підпоїли мене і таке говорили... А я й...

Капітан. У мене і зараз у душі...

Галина. Горить!..

Капітан. Горить!

Галина. Горить!.. Боже мій, милий капітане... витягніть штепсель!

Капітан швидко витягнув штепсель.

(Підняла утюг). Капітане, капітане...

К а п і т а н. Загорілась?

Галина. Згоріла...

Капітан. Простіть, який же я став неуважний! Що то Старість!

Галина. Ви таким були завжди. Це я помітила ще тоді, коли була в гостях на вашому пароплаві.

Капітан. Невже?

Г алина. Так, так, капітане.

Входить Кирило.

Кирило. Дорога Галино Романівно! Мені доручено вас поцілувати.

Галина. Антон...

Кирило. Він! Дозвольте вашу ручку. (Цілує Галині РУ«У.)

Галина. Розказуйте, тільки все, все детально. Приїхали до вокзалу...

Кирило. Благополучно зійшли, вийшли на перон, а там народу...

Г алина. Проводжати прийшли наших хлопців?

Кирило. Не тільки. Але біля десятого вагона зібралося чимало молоді.

Галина. Ви підходите...

Кирило. Підходимо, всі крикнули ура, ура бригадиру! Схопили Антона і почали кидати.

Галина. О боже, високо кидали?

Кирило. Високо і довго. Ледве він вирвався з їхніх обіймів, а квітів принесли Антону і його бригаді!..

Г а л и н а. А музика була?

Кирило. Оркестр: десять гітар і п’ять спідол! Вигуки, поцілунки, співи, крики... Таких веселих, гучних проводів я не бачив. І в центрі — наш Антон!

Галина. Його люблять. І бригадир, і секретар комсомолу, і у футболі той... центр. А як він тримався, коли прощався з мамою?

Кирило. До сліз був схвильований. І мене тричі поцілував...

Г а л и н а. А Рая була?

Кирило. Коли поїзд рушив, тоді вона прибігла на перон...

Г алина. Антон її бачив?

Кирило. Вона так крикнула: «Антоне!» Він почув, теж сильно крикнув: «Раю!» Далі щось ще кричав, мабуть, жди мене. До Раї підійшла Катерина Михайлівна, і вони пішли вдвох. Я зрозумів, що я там зайвий, і швидше до вас, щоб докладно доповісти, як було...

Г алина. Спасибі. Зараз я накрию стіл, будемо всі вечеряти, і ви ще раз з самого початку все розкажете.

Кирило. З великим задоволенням.

Капітан. Кирюшо, у мене є до тебе велика справа. (Тоном свого начальника.) Досить тобі, старий тюлень, хвостом бити на березі. Приймай завтра мою посудину! Бути на палубі мого шлюпа о восьмій нуль-нуль!

Кирило. Що?

‘Капітан. Мовчать, коли старик говорить! Завтра я віддаю кінці. Лечу в Одесу приймати красень корабель: сорок тисяч тонн. Ти розумієш, Кирюшо? (Обняв Кирила.) Я знову капітан, сто тисяч солоних, маринованих, копчених чортів!

Кирило. Поздоровляю, друже, поздоровляю! Ура! Так на честь цієї хвилюючої нагоди я зараз принесу із свого загашника пляшку перцівочки. Ви дозволите, Галино Романівно?

Г алина. Сам бог велів!

Кирило. Біжу! (Виходить.)

Галина. Зараз приготую оселедчика, зварю картоплі, і Катя скоро прийде. Як жаль, що я не могла поїхати на вокзал.