Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 202)

Капітан. А як ви, вибачайте, потрапили на німецький завод? Італія була з фашистами.

Антоніо. Ні, ні. Італія не хотіла, то дуче Муссоліні ¹⁵. Італійські фашисти були з Гітлером ^|6, але Італія — це, це ми. (Показав на себе.) Я сидів у тюрмі, а потім вивезли нас на німецький воєнний завод, там я зустрівся з синьйорою Ка-таріною.

Кирило. Ви комуніст?

Антоніо. Соціаліст.

Капітан. Лівий чи правий?

Антоніо. Ні лівий, ні правий. Я в центрі... Ми хитаємось, як у годинника. (Показує.)

Катерина. Маятник.

Антоніо (сміється). Маятник. Так. Наша група — центр. Там-там (показав вправо), там-там (показав вліво).

Капітан. А ви більше там-там вліво чи там-там вправо?

Антоніо. Я там-там вліво. Я зараз мер міста. Мене на виборах підтримали комуністи.

Катерина. О, так ви тепер, синьйор Террачіні, мер міста? Поздоровляю. А ми вас зустріли без оркестру і промов.

Антоніо. Граціа... Але я, Катаріно, аміко, нон сомо¹³ синьйор.

Кирило. А ваше місто велике?

Антоніо. Трохи менше, ніж ваш Київ. Скільки у вас населення?

Кирило. Більше, ніж півтора мільйона.

Антоніо. А моє місто в минулому році було більше, ніж -десять тисяч, а тепер дев’ять сто...

Галина, Стільки померло за рік?

Антоніо. Ні. Цієї весни більше тисячі виїхало в Австралію, ФРН, Канаду, Америку. У нас весь час безробіття...

Галина. Назавжди поїхали?

Антоніо. Так.

Катерина (до Кирила). Налийте.

Кирило. З радістю. (Всім наливає.)

Галина (до Катерини). А коли за стіл?

Катерина. Як прийде Антон.

Галина. А коли він...

Катерина. Почекаємо.

Антоніо. Хороший вермут.

Кирило. Угорський.

Антоніо. У них дуже добре червоне вино. Називається... Забув. А... Корова.

Капітан. Бик, бича кров.

Антоніо. О, о! Можна?

Капітан. Просимо.

Антоніо. За камрад Катаріна. Ти безстрашний друг. У важкі хвилини боротьби в підпіллі проти фашистів Катаріна була прямо мужчина. Ніколи не була песиміст... Усім нам молода радянська синьйорита була у модельо ¹⁴. Катерина. Не треба, Антоніо.

Капітан. Приклад.

Антоніо. О, приклад! Катаріна — велике, гаряче серце. Ти дуже, дуже... красива людина.

Усі. За ваше здоров’я! (Покаються.)

Катерина. Дякую, дякую.

Кирило швидко іде в другу кімнату і повертається з гітарою. Починає співати без слів народну італійську пісню.

Антоніо. Ви знаєте? О, синьйор артисто? (Починає співати і, коли закінчив...)

Кирило. Бравіссімо!

Всі аплодують.

Галина. Слів не розумію, але, напевно, про кохання. Антоніо. Це синьйора Катаріна вас навчила? Кирило. Так.

Антоніо. Я дуже радий, що не забула..

Катерина. А ти пам’ятаєш, коли вперше ти заспівав мені її?

Антоніо. Пам’ятаю. Це був великий день нашого життя. Я розповім, дозволь?

Катерина кивнула головою.

У нас була дуже важлива операція, треба було зірвати склад з фаустсиарядами. Я до цього часу не розумію, чому в тій операції найтяжчу роботу доручив наш керівник тобі, Катаріна? Ти дуже його просила?

Катерина. Просила, а головне, довела, що я мушу піти з магнітними мінами.

А н т о н і о. Це жорстоко. Не послав нас, мужчин, а тебе...

Катерина. Він правильно зробив. Ти знаєш, найхо-робріші люди, коли йдуть на операцію, думають, що повернуться живими. Це ж нормально. В рішучі хвилини інстинкт самозбереження починає діяти з великою силою. Тоді людина може зробити помилку. А помилки не могло бути. Я йшла на смерть. Так вирішила. Тому все робила точно. Зняла кинджалом одного вартового, потім другого, магнітні-міни пристроїла точно, як ти мене вчив, і повернулась до тебе.

Антоніо. На смерть... Ви, комуністи, особливі люди.

Катерина. Я тоді не була комуністкою.

Антоніо. Як? А ми всі вважали тебе,..

Капітан. Народ наш такий. І комуністи, і позапартійні йшли грудьми на амбразури... Таранили літаки.

Антоніо. У нас багато писали: слов’янська душа — це велика таємниця.

Катерина. А ти віриш в це?

Антоніо. Так.

Катерина. Це вигадки, Антоніо. На амбразури йшли не тільки слов’яни, а сини всіх народів нашої країни. У нас є віра! Не релігійна, не містична, а сильна, як життя. Вона дає нам силу дивитись смерті прямо в вічі. Цю віру дав нам Ленін.

Антоніо. Ленін... Ленін. А ви знаєте, я майже особисто знайомий з Леніним.

Капітан. Як?

Антоніо. Мій дід працював офіціантом в одному кафе в Женеві. В це кафе вечорами заходив Ленін з синьйорою...

Катерина. Кругіською.

Антоніо. Так, так. Дід мій завжди подавав їм каву, і мав щастя розмовляти з Леніним, і навіть співав йому наші народні італійські пісні. Дід дуже красиво співав. Він розповідав, що Ленін більш за все любив слухати нашу народну пісню про Гарібальді ^І7. Дід часто і багато розповідав про це, і мені здається, що я сам подавав каву і співав Леніну. Дід завжди свою розповідь закінчував так — він говорив урочисто: «Синьйори! Всі Гарібальді світу разомк це Ленін!»

Капітан. Вип’ємо за вашого розумного діда!

Антоніо. Граціа!