Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 201)

Катерина. Дай сигарету.

Антоніо подає сигарету, дає прикурити.

А ти?

Антоніо. Так, так. (Закурює.)

Катерина. Ти змінився...

Антоніо. Старий став.

Катерина. Такий же, красивий.

Антоніо. А ти, Катаріна...

Катерина. Не треба. Давай помовчимо і подивимося одне одному в очі.

Антоніо кивнув головою, що згоден. Чути гудки пароплава. Здалеку

долинає, музика.

Антоніо (тихо). Катаріна, не можу мовчати, не можу... Я... Я люблю тебе, Катаріна.

Катерина. Прошу тебе, Антоніо, не треба. Розкажи, як ти жив ці роки.

Антоніо. О... Санта Марія! Все було — і радість, і горе... Через п’ять років, як ми попрощались, я одружився... Катерина. Діти є?

Антоніо. Ні... З дружиною ти розлучила мене. Катерина. Я?

Антоніо. Вона не могла ввійти в моє серце... Ти, Катаріна, не пустила.

Катерина. Антоніо, я просила тебе.

Антоніо. Добре... А ти одружена?

Катерина. Була, але чоловік помер. Залишився син Антон. Он його фотографія.

Антоніо наблизився до стіни.

Антоніо. Катаріна... (Зняв фото і йде до Катерини.) Катаріна...

Катерина (забрала фото, повісила на стіну, повернулась). Ні... Ні! Ти помиляєшся.

Антоніо. Катаріна...

Катерина. Ні. (Закрила фото спиною.) Антоніо, прошу тебе.

Антоніо. Фініта. (Відійшов до балкона, дивиться на Київ.)

До нього підходить Катерина, провела рукою по його плечі.

Катерина. Гарний Київ увечері.

Антоніо. Я нічого не бачу.

Катерина тихо заспівала народну італійську пісню.

Антоніо. Не забула?

Катерина. Не забула. І не забула, як ти мене вчив поводитись з магнітною міною.

Антоніо кивнув головою.

Мені не раз сниться... Прокидаюсь з криком: «Антоніо!» Антоніо (повернувся). Катаріна, я вже бачу. Бачу.

Дзвінок у коридорі.

Катерина. Антоніо, я запросила наших друзів на вечерю. Це вони.

Антоніо кивнув головою.

(Пішла в коридор.)

Антоніо підійшов до стіни, дивиться на фотографію. Чути голоси. Входить За Катериною в парадній формі іде капітан та Кирило в світлом/ костюмі. На білій сорочці метелик. У капітана та Кирила на піджаках орденські стрічки. Гості спинилися біля дверей.

Мій друг Антоніо Террачіні.

Антоніо вклонився.

Наші друзі: капітан Максим Максимович, заслужений артист Кирило Сергійович.

Капітан та Кирило вклонились.

Прошу, сідайте.

Входить Галина.

Мамо, сідай тут. (Коли сіла Галина — подала всім бокали, наливає вермут.) За нашого гостя, мого бойового товариша, друга, з яким я на німецькому заводі, у фашистській каторзі боролась в одній підпільній групі, за Антоніо Террачіні!

У с і. Ваше здоров’я!

Кирило. Синьйор Антоніо, салюто!

Усі сіли. Пауза.

Галина. Яка у вас погода в Італії?

Антоніо, Так, як і у вас, трохи сонця більше. Кирило. Ви добре знаете нашу мову.

Антоніо. Катаріна вчила... Потім сам учив.

Пауза.

Галина. А дощі у вас ідуть?

Антоніо. Дощ немає.

Галина. Як з урожаєм, які види?

Антоніо. Не знаїб... Я живу у місті.

Пауза.

Капітан. Чи буде ваша футбольна збірна грати цього літа з нашою?

Антоніо. Не знаю..

Пауза.

Кирило (прокашлявся). Вибачте, синьйоре, як себе почуває папа римський? Як його здоров’я?

Антоніо. О, ви католик?

Кирило. Боже збав, я православний атеїст!

Антоніо. А... Я з папою не зустрічаюсь. Старий чоловік, мабуть, кашляє. (Сміється.)

Всі сміються.