Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 200)

Кирило. Угорський вермут. Спочатку буде аперитив. Кожному наллємо вермуту, хвилин тридцять буде йти розмова, потім — за стіл... Так положено...

Г алина. Без закуски?

Кирило. Не положено.

Галина. У нас краще. Прийшли гості, одразу за стіл. А цей кооператив мені не подобається.

Кирило* Вибачте, не кооператив, а аперитив.

Г алина. Оператив...

.Кирило. Можна й так,.. Здається, все... Я піду переодягнуся.

Г алина. Дякую вам від усього серця.

Кирило. Що ви, Галино Романівно, я щасливий, що можу вам допомогти. Вуаля!

Схвильований входить Антон.

Кирило. Синьйор Антоніо, салюто!

Антон. Граціа, граціа!

Кирило виходить.

(Підняв трубку телефону, набирає номер, ніхто не відповідає, кинув трубку.) Чорт! (Побачив столик з бокалами.) Що це?.

Г а л и н а. Як добре, що ти прийшов...

Антон (перебиває). Де мама?

Гали н а. Поїхала на аеродром зустрічати друга.

Антон знову взяв трубку телефону, набирає номер.

А чому ти не питаєш; кого мати зустрічає?

Антон (поклав трубку). Мені ніхто не дзвонив?

Г а л и н а. Ні.

Антон Сів у крісло, закурив.

Антошо... Катя поїхала зустрічати свого друга.

Антон. Я чув, чув...

Г алина. Що з тобою?

Антон. Я прошу тебе, бабуню, ні про що не питай мене сьогодні.

Галина. А я можу говорити?

Антон. Бабуню...

Галина. Все, з Італії приїздить друг Каті, з яким вона була в підпільній організації на німецькому заводі... Вони скоро будуть. Все. Пробач. (Іде на кухню.)

Антон. Бабуню, чекай... У мене... Такого ще не було... Уперше я не знаю, що робити.

Галина. А запитати можна?

Антон. Сам скажу, сам...

Г алина. Рая.

Антон. Звідки ти знаєш?

Галина. У твої роки тільки любов може так схвилювати. Уперше я бачу тебе таким.

Антон. Завтра я з хлопцями виїжджаю... Сказав про це Раї, а вона...

Г алина. Розумію. У Раї характер крутий. Горда дівчина. За це я її люблю.

Антон. Горда? Яка ж це гордість? Вона знає, як я її люблю, знає, що для мене вона... але я не можу зрозуміти, невже тільки колись кохана могла чекати любов свою І навіть іти на смерть, невже ми стали такими дрібними, глухими, холодними? Для чого тоді жити? Для чого? Скажи, у тебе було велике життя, може людина жити без любові? Через самолюбство, боягузтво, що хтось скаже підле слово, не так подивиться, знищити в собі найкращі, найсвятіші почуття, убити мрії і жити, як папуга!..

Галина. Рая не така.

Антон. Так чому ж вона в одну/мить обірвала все, що було між нами?

Галина. їй дуже важко... Я.не хотіла тобі говорити, але помітила — Рая вагітна.

Антон. Вона сьогодні¹²сказала мені. Я так зрадів, просив її переїхати до нас, чекати мене тут, у нас.

Г алина. Добре зробив. Ти ж знаєш, які у неї батьки. Мати схожа на індичку, а батько — на дикого вепра. їй там залишатись не можна. Я і. Катерина, ми поговоримо з нею, тільки мамі сьогодні не говори лро це ні слова. Антон. Чому?

Галина. Ні слова. Прошу тебе, Антоне.

Антон. Добре.

Дзвоник телефону.

(Взяв трубку.) Так, так, Миколо. Де ти її бачив? Так, зараз біжу! (Поклав трубку.)

Г алина. Антоне, пам’ятай, Раю хвилювати не можна, не .можна.

Антон. Бабуню! (Обняв Галину, поцілував, вибіг.) Галина. О юність, яка ти схвильована, красива і нерозумна.*. (Підійшла до столика, взяла в руки пляшку, дивиться ) Коператив... Ні, оператив^!.

Чути дзвінок у коридорі.

(Виходить.)

За хвилину входить Антоніо з чемоданом, Катерина, Галина.

Катерина. Це моя мати, Галина Романівна. Антоніо (цілує Галині руку). Антоніо Террачіні.

Г алина. Дуже рада. Дочка розповідала мені про вас. А н т о н і о. Я теж радий. Катерина говорила мені про вас. Катерина. Антоніо, прошу сюди. (Проводить Антоніо в другу кімнату. За хвилину повертається.)

Галина. Нащо ти коси одрізала?

Катерина. Не питай. Що, погано?

Галина. Як сказати... Така молодичка... Пізнати не можна... Як змінює зачіска лице. Хороше.

Катерина. Спасибі, мамо.

Галина. Гість надовго?

Катерина. Завтра полетить. Антон не приходив?. Галина. Ні... Я піду на кухню, бо там може пригоріти. Катерина. Іди і не хвилюйся.

Г алина виходить. З’являється Антоніо. Вій переодягнув піджак

і поміняв галстук.

Антоніо (тихо, схвильовано). Катаріна... (Підійшов.) Аміко міо! * Катаріна...

. : К ат е:р и н а. Антоніо... .Сідай. Не думала, що зустрінемось.

А н т о н і о. А я думав, я шукав тебе.