Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 194)

Галина. Що з тобою?

Катерина (провела рукою по фото, знімає з стіни, іде до столу, сіла, довго дивиться на фотографію, повісила фото. Підійшла до дзеркала.) Бо>ке мій, на що я стала схожа!.. (Розплітає косу.)

Кирило. Ви чудесно виглядаєте.

Катерина. Я бачу, бачу... (Знову закручує косу.) Треба до перукарні йти. (Дивиться на годинник.) Так мало часу. А де Антон?

Галина. Я ж казала, викликав його директор.

Катерина. Так, так... Вибач, мамо, у мене в голові зараз таке... О восьмій літаком прилітає до нас з Москви...

Г алина. Василь Іванович?

Катерина. Ні. Прилітає Антоніо Террачіні.

Г алина. Антоніо...

Катерина. Він, мамо.

Галина. Як же він дізнався, де ти живеш?

Катерина. Мене пойёредили дві години тому. Антоніо прилетів з Італії в складі якоїсь делегації.

Г алина. Прилітає о восьмій, з аеродрому — година. Буде о дев’ятій. Треба подумати, що приготувати на вечерю.

Катерина. Треба... Кириле Сергійовичу, ви не змогли б мені позичити карбованців сорок, в понеділок получка, і я вам зразу поверну.

Кирило. З радістю. Зараз. (Виходить.)

Галина. Що ж буде?

Катерина. Що буде, те й буде.

Галина. А коли він...

Катерина. Не турбуйся. Легенда залишиться в силі.

Г алина. Боюсь я за тебе, Катю. А коли ти не витримаєш?

Катерина. Не чекала такого від тебе. Ти мій характер добре знаєш.

Галина. Знаю, проте єсть такі хвилини, коли вибухають почуття, тоді воля безсила.

Катерина. Зі мною такого не було. Чого ти,так дивишся на мене? Не було!

Галина. Ти забула... Забула.

Катерина. Мамо!

Входить Кирило.

Кирило. Прошу! (Кладе гроші на стіл.) Десять, двадцять, тридцять. (Далі рахує дрібними, навіть мідними.)

Тридцять один, тридцять два... Тридцять два карбованці і тридцять копійок. На жаль, більше немає.

Катерина. Велике спасибі. Візьміть десятку собі, ви ж без грошей залишаєтесь.

Кирило. Ні, ні. Що ви? У вас такий гість, синьйор... Як його?

Катерина. Антоніо Террачіні.

Кирило., Йото треба прийняти на вищому рівні. Це справа честі, і не тільки ваша, а й моя, вашого сусіда і друга, і навіть нашої республіки! За мене не турбуйтесь. Я у капітана позичу.

Катерина. Коли так, ще раз дякую. Мамо, а скільки у нас?

Галина. Трохи нашкрябаю.

Катерина. Добре. Я зараз переодягнуся і поїду в перукарню. Кириле Сергійовичу, мабуть, без вашої допомоги не обійдемося. Не одмовите?

Кирило. З радістю допоможу.

Катерина. Добре. А зараз; будь ласка, допоможіть переставити тахту от сюди, а стіл поставимо тут...

Г алина. Нащо?

Катерина. Так буде краще... Просторніше...

Кирило. Взяли!

Катерина підходить до тахти, задзвонив телефон.

Г алина. Слухаю... День добрий... Є. Зараз... (До Катерини.) Тебе з райкому комсомолу.

Катерина (взяла трубку). Слухаю... І я вас вітаю. Все, що вам обіцяла, зробила. Домовились, пароплав буде великий: усіх піонерів візьме... Дякую за запрошення, але, на жаль, я поїхати не можу... Ні... Що ви — це мій обов’язок, я ж ваш депутат. Будьте здорові...

Г алина. Куди вони їдуть?

Катерина (продовжує переставляти меблі). Позавтра День піонерів³. їдуть у Трипілля, до пам’ятника героїв Трипільської трагедії⁴, потім у Канів, на могилу Тараса Шевченка покладуть вінки, читатимуть вірші, співатимуть, а ввечері розпалять вогнище коло могили Гайдара ⁵...

Галина. Я люблю це свято. Діти — як дзвіночки. День найдобріших посмішок.

Кирило. Коли я виступаю перед дзвіночками, вони сміються, а я хвилююсь до сліз.

Катерина. Мамо, на хвилинку, вибачте... (Іде в другу кімнату.)

За Катериною йде Галина.

Кирило. Антоніо Террачіні з Італії. (Розвів руками.) Синьйор Антоніо! О санта Марія! О санта Марія! Граціа, грандіоза! (Показує на себе.) Синьйор Кирило* артисто, гу-'мор, грандіоза! (Розвів руки.)

Вбігає Р а я.

(Механічно її обняв.) Грандіоза! Грандіоза! Санта Марія! Р а я. Що з вами?

Кирило. Я репетирую. Як добре, що ви прийшли, Раю. Р а я. Антон дома?

Кирило. На жаль, немає.

Р а я. Мені він так потрібен...

Кирило. Сідайте.

Рая. Не можу. Не можу сидіти, не можу стояти. Скажіть, коли ви розлючений, як ви зриваєте злість?

Кирило. Стою на голові по системі йогів ⁶. Попробуйте. Дуже допомагає.

Р а я. Жартуєте. Я тільки що посварилася з батьками. Я їм сказала знаєте що?

Кирило. Ні.

Ра я. Я їм сказала, годі. Розумієте, годі! (Ударила кула-ром по столу.)

Кирило. Хвилинку. (Забрав пакунки зі столу.)

Р а я. І коли б вони в цю хвилину вимовили хоч слово, я б перекинула стіл, я б розгромила все в хаті. (Іде.)

Упав стілець.

Не вірите?