Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 195)

Кирило. Вірю. (Підняв стілець.)

З дверей виглянула Галина.

Галина. А... Це ти, Раю?

Рая. Я. День добрий...

Галина. День добрий... (Зникає.)

Р а я. Знову почали умовляти, що Антон мені не пара. Що я такої виключної краси дурепа, з якою може одружитись не якийсь трудяга-валет, а будь-якої масті дачний туз! 3 машиною! І хто це говорить? Хто? Мої батьки! Аристократи з Гнидівки, так, так, народились вони в селі Гнидівка, Іа потім перейменували нашу Гнидівку нй Капустяне. Звідки у ний такі погляди? Звідки?

Кирило. Так... Гнидівські аристократи... (Сміється.) Гнидівські. Ох і здорово! А кажуть, діти не розуміють батьків...

Входить Катерина. На ній елегантне плаття, в руках маленька сумочка. За нею іде Галина.

Рая. О! (Оглядає Катерину.) О!.. Яке шикарне плаття? Блиск!

Кирило. Грандіоза! Прима! (Наспівує.)

Галин а. Наша «Дарничанка». Делікатно і яскраво.

Сама цю красу робиш, а носити не хочеш. Напишу твоему директору.

Катерина. Воно ж коротке. Так зіпсувала кравчиха. Я ж не дівчина.

Рая. Це коротке? Подивіться на мое. (Пройшлася.) Та у вас сучасне вечірнє плаття. Блиск!

Катерина. Та ну вас!

Дзвінок телефону.

(Взяла трубку.) Слухаю. Це ти, Антоне? Чути погано. З автомата? Так, тепер чую. Так, повтори, так. І ти дав згоду? Чому ж.ти не спитав? Ти розумієш? Так, так... Рая у нас. Добре... Добре. Зараз. Раю, тебе. (Подала трубку. Відійшла.)

Рая. Я, Антоне. Так, Бі^я зупинки метро? «Полтава»?! І я тебе міцно, міцно. (Поклала трубку.) Антон зі своєю бригадою запросили мене в ресторан «Полтава»!

Кирило. Це десь біля аеродрому, в лісі. Кілометрів тридцять їхати.

Р а я. Я там ніколи не була. Кажуть, там чудовий оркестр. Потанцюємо! Та-там, та-там. (Рухається в танку, цілує Катерину, потім Галину, послала рукою поцілунок Кирилу і, наспівуючи, виходить.)

Галина. Ти дуже зблідла. Я тобі дам кардіовалену.

Катерина. Мамо, нічого мені не допоможе. Я сьогодні збожеволію. В один день стільки... Приїзд Антоніо, син дав згоду... Позавтра... (Махнула рукою.)

Г алина. Що?

Катерина. За кордон. В Індію з своєю бригадою. На два роки!..

Велика пауза.

Кирило. В Індію? Як я їм заздрю! Індія!.. Делі, Калькутта, Бомбей, сьоме чудо світу — мавзолей Тадж-Махала ⁷, а Радж Капур ⁸, а які пісні!.. (Наспівує індійську пісню.)

Галина. Ви там були?

Кирило. Майже. Я бачив в кіно і читав.

Галина. А як же Рая? Що він їй скаже?

Катерина. Те, що і я тобі у сорок третьому сказала. Не забула?

Галина. Не забула...

Кирило. Люблю неспокійне ленінське плем’я. Ех, скинуть би років... Не будемо уточнювати скільки...

Дзвонить телефон. ,

Галина. Алло, слухаю. Хто говорить? Виборець? Зараз. Тебе, Катю.

Катерина. Слухаю. Добрий день. Це знову ви. Ні. Пробачте, я дома не приймаю. Розумію, але не можу. При-ходьте до райвиконкому ц’я^оро о сьомій годині вечора. Раніше не можу. Що? Розумію більше, ніж ви, ідо депутат — слуга народу, але не_:ваш. особистий. (Поклала трубку.) От паскуда, тероризує всіх сусідів по квартирі,.пише брудні заяви і ще мені мораль читає.

Кирило. Таких треба дустом кропить.

Катерина (подивилась на годинник). Мені час. Хазяйнуйте, на вас вся надія.

Кирило. Не турбуйтеся. Одягну ваш фартух і буду таким помічником!..

Катерина. Дякую, Кириле Сергійовичу. Купіть вина натурального червоного. Антоніо дуже любив червоне... Hy_t все... Я пішла. ,

Г алина. Чекай. (Підходить до дочки.) Катруню... (Провела рукою по її плечі.) Щастгі тобі.

Катерина кивнула головою, виходить.

Кирило. Да... Санта Марія.

Г алина. Отак у нас завжди. Чи є люди, які живуть спокійно, тихо?

Кирило. Є. Наш друг капітан.

Г алина. Що ви! У час війни...

Кирило. Це було колись. Тепер його ніщо не хвилює. Живе, як вареник у сметані.

Галина. От коли б він почув, як ви його...

Голос капітана: «Чую!» Пауза.

Входить капітан. В руках у нього пакунок і чемодан.

Капітан. Повтори, комедіанте, хто я такий.

Кирило. Граціа, синьйоре капітан! Яким чином ви проникли так підступно?

Капітан. Підступно? Двері були не замкнені. Ти мене двічі образив. За це даси сувору відповідь. День добрий!

Г алина. День добрий! їхати кудись збираєтесь?

Капітан. Приїхав. (До Кирила.) Дозволь поставити у тебе чемодан, бо в моїй новій каюті можуть свиснути.

Галина. Як у новій?

Капітан. Розкажу. (До Кирила.) Можна?

Кирило. Прошу. (Бере чемодан.) Та він порожній.

Капітан. Там моя парадна роба, ордени та фотографії...

Кирило. Зараз повернусь. (Виходить.)

Капітан. А це я вам приніс. (Розгортає пакунок, ставить на стіл модель корабля.) Пізнаєте?

Г алина. Ваш.

Капітан. І брата вашого Миколи. В сорок шостому ви приїздили до нас.

Галина. Двадцять п’ятого травня.

Капітан. Це каюта вашого брата.

Галина. Тут ми обідали, а потім ви запросили мене до себе. (Повертає модель.) Оце ваша каюта?