Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 193)

А н т о и і о Т е р р а ч і н і. 2-й шахіст.

Рая. Офіціантки.

ДІЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

У Києві на Русанівці живе Катерина Михайлівна. Крізь відчинений балкон та широке вікно видно високий правий берег Дніпра, на якому серед буйної зелені грає золотом древня Лавра *.

У кімнаті Галина Романівна та Кирило Сергійович. Галина в’яже светр. Кирило тримає в руках гармоніку-концертіно. Грає,

потім спинився.

Кирило. А буде це так, Галино Романівно: вийде виключної краси дівчина і чарівним голосом скаже: «Зараз перед нами виступить шановний гість, заслужений артист естради Кирило Сергійович...» Я встаю, іду не поспішаючи мі^к столиками, легко вклоняюсь, виходжу на естраду, цілую ручку дівчині і піднімаю руку, щоб спинити можливі оплески. Потім схвильовано звертаюсь: «Дорогі юні друзі! Я щасливий, що ви запросили мене на відкриття вашого кафе. Ви чекаєте від старого артиста веселих пісень? Ви не помилились! Вони будуть! Дозвольте почати піснею вічно молодого Беранже²! Прошу уваги і ласки! (Грає і співає.)

О боже! Знов переді мною

Красунь барвистий первоцвіт.

(Вони, мов сонечка весною!)

А я... що вдієш? Я вже дід.

Лякаю щиро їх літами,

Не вірять, ні, що серцем згас.

Я мудрий став, прийшов до тями.

Дівчата, вам додому час!

Засвідчить, Зою, ваша мати В ту пору диво чарівне,

Чи довелось коли їй ждати У час побачення мене?

Задзвонив телефон.

(Спинився.)

Галина підняла трубку і поклала.

Галина. Продовжуйте. Чудесно!

Кирило (вклонився, продовжує співати).

«Хто любить в міру — любить мало»,— Девіз придумала для нас.

Те ж саме й вам заповідала...

Дівчата, вже додому час!

Ідіть, ще клопоту вам мало,

Вогонь кохання — річ тривка.

Та чур! Щоб іскорка не впала В недобрий час на старика.

Будова древня перед нами,

Та в ній був порох, а не гас!

Вогонь притримайте руками!

Дівчата, вам додому час!

Знову дзвонить телефон.

(Спинився.)

Галина. Жбурніть його через вікно і продовжуйте. «Хто любить в міру — любить мало». Блискуче!

Кирило. Дорога Галино Романівно! (Цілує її руку.) Ніколи не забуду ваш благородний порив.

З Дніпра чути музику, а потім могутній звук сирени.

Галина. «Тарас* Шевченко» на Херсон пішов. Кирило (подивився на годинник). Точно. (Пауза.) Вам великий привіт від мого друга Сергія Петровича. Листа одержав.

Галина. Спасибі. Як його здоров’я?

Кирило. Дозвольте прочитати. (Виймає листа.)

Г а л и н а. Прошу.

Кирило (читає). «Дорогий Кирюшо, передай мій великий, добрий привіт Галині Романівні. Діла мої гірші, ніж у шведа під Полтавою. Вночі не сплю, все кашляю. У нас ще холодно, вітри. Син хотів послати мене на південь, але лікарі не дозволяють. Кажуть, що я не транспортабельний. Боже, яке противне слово! Боюсь я, Кирюшо, що довго не протягну. Як одержиш телеграму, що твій друг полетів у космос на стиковку з ангелами, то дуже прошу тебе: одягни нашу першу юнацьку театрадьну робу і згадай наші перші куплети... Останній місяць щодня я чув твій голос. Все частіше ти з’являєшся переді мною! Писати важко, стомився. Обнімаю. Твій Пат — Серьога. Вуаля!» (Кладе лист у кицюню. Тихо.) Вуаля... Вуаля, Пат, друже мій...

Галина. Кириле Сергійовичу, цей светр буде дуже теплий. Через три дні я його закінчу. Пошлемо йому.

Кирило. Ви ж Антону в’яжете!

Галина. Пошлемо. Вуаля?

Кирило. Вуаля! Від усієї душі дякую. От Сергій зрадіє! Все життя я працював з ним. Починали в цирку. Він Пат, а я Паташон. Ми таке виробляли, що не тільки глядачі, а навіть слони, тигри, ведмеді реготали. А потім перейшли на естраду. Спочатку про нас писали от такими маленькими літерами в самому кінці афіші, а через рік на всю афішу: «Гумор!!! (Три знаки оклику.) Кирило Ох та Сергій Ах! Музикальні ексцентрики. Злободенні куплети». Завжди переаншлаги, та які! А потім прийшла війна... Одягли ми шинелі... В яких тільки умовах виступали! Повірте мені, немає нічого більш святого, як посмішка солдата в короткій перерві між адом і смертю.

Чути три короткі сирени з Дніпра.

Галина. «Гоголь» повертається додому.

Кирило. Другий рік я вас запрошую поїхати на ньому до Херсона.

Г алина. Поїдемо. Неодмінно цього літа поїдемо. Капітан мене теж запрошував. От утрьох і поїдемо.

Кирило. А... Ясно.

Г алина. Що? *

Кирило. Я утоплю капітана.

Галина. Не вийде. Його двічі в час війни топили.

Кирило. Що ви, Галино Романівно, я його збираюсь у пиві топити.

Галина. Доведеться мені вам грошей позичити, бо вашої пенсії не вистачить.

Кирило. Так, капітан ще добре може взяти. >

і

Входить Катерина Михайлівна, кладе пакунки на стіл.

Катерина (схвильовано). Мамо, а де Антон?

Галин а. Дзвонив, його директор чогось викликав.

Катер.ина. Даруйте, Кириле Сергійовичу, я з вами не привіталась.

Кирило. Це вам здалося. Я не встиг відповісти. День добрий, Катерино Михайлівно!

Катерина. Добрий день! (Оглядає кімнату, підійшла до великої фотографії сина, дивиться.)