Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 190)

Степан співає 1 хита головою.

(Зняла букетик, приколола до талії, дивиться в дзеркало, пройшлася, потім до Степана.) Як?

Степан хитає головою на знак згоди.

Що ти мотаєш головою, як кінь, якого обсіли мухи?!

Степан. У тебе, ангел мій, така фігура, що куди не причепиш...

А н г е л і н а. На що ти натякаєш?

Степан. О моя мадонна! (Голосно заспівав.)

Цветок душистых прерий...

Как много чар в твоем чудесном взгляде, прекрасней ты всех в Канаде...

Ангеліна (хотіла підтягти, голос зірвався, показує на горло). Вистраждала. В останньому раунді я так хвилювалась, я так кричала!

Степан. Я б соромився про це говорити. Ангеліна. А я пишаюсь, що підтримала сина. Тепер усі кращі люди нашої Батьківщини перебувають у перших лавах болільників і не шкодують ні часу, ні голосу!

Степан подивився в бік своєї хати, починає грати і співати: «Тореадор, сміліше в бій...» ¹² Входить Дмитро. Він у святковому костюмі, а на обличчі синяк і декілька наклейок пластнру.

Степан. Він не піде на весілля.

Ангеліна. Чому?

. Степан. У нього ж не лице, а біфштекс під пластирем.

Ангеліна. Як для воїна рубці — це гордість, так і для боксера... Коли б ти бачив, як в останньому раунді ревів глядач... Це було захоплююче видовище! Наш Дмитрик переміг першу рукавицю, йому аплодували, він стояв такий красивий!.. Справжній Аполлон ^|3!

Степан (подивився на Дмитра, застогнав). О!.. Скажи, синку, ти і далі будеш битись?

Дмитро. Моя кар’єра боксера тільки починається. Ангеліна. Браво! (Аплодує.) Браво...

Степан. А що з тебе залишиться, коли вона закінчиться? (Іде в хату.)

Ангеліна. Слава, слава залишиться! Ти ще будеш пишатися славою свого сина. Дмитрику, наріж квітів, я зроблю букет для нареченої. (Пішла в хату.)

Дмитро взяв дзеркало з столу, гордо говорить: «Аполлон». Подивився і застогнав. Поклав дзеркало і пішов у сад. На подвір'ї Касяна з’являється Василина з двома повними господарськими сумками.

Василина. Сюди, сюди, Гаврило, сюди, дитино моя.

Входить Гаврило. На плечах у нього два великих ящики з пивом. Проходять до хати. Через хвилину вийшов Г а в р и л о, сів. Виходить Василина. В руках у не! пляшка мінеральної води та дві склянки.

Втомився?

Г а в р и л о. Мені це — що раз покурить.

Василина. Ой, а я так втомилась. Та ще ця спека... Будь ласка, відтягни мені трохи на спині молнію. Задихаюсь у цьому новому платті.

Гаврило. Це нам — раз покурить. (Встав, підійшов до Василина, шарпає за молнію.) Не йде.

Василина. А ти дужче.

Гаврило. Можна. (Шарпонув.) О... Вискочила... І шпиндик відлетів. Ось... (Показує.)

Василина. Відлетів... Шпиндик... Ой боже! (Мацав рукою спину.) Що ж я робитиму? Півспини оголив, гаспид! Треба було делікатно. Звик бикам роги крутити!

Г а в р и л о. Тьотю, я тільки кнопки натискаю, у нас повна механізація...

Василина. Так що ж ти з молнією не справився? Гаврило. Бо вона погана... Не хвилюйтесь, тьотю, продувати буде добре. (Сміється.)

Василина. Ще й сміється! Та коли б ти не був моїм хрещеником, я б тебе так ударила!.. Ану, спробуй справить. Г а в р и л о. Бийте сміло, мені це — раз покурить.

Чути голоси: «Чи є хто вдома? Не туди, діду, чуєте? Діду!»

Василина. Гості! Гості! Голос Колотухи. Як же я... Ой боже!

Гаврило. Не крутіться.

Василина. Швидше!

Гаврило. Не виходить.

Василина. Як же мені...

Гаврило. А ви не повертайтесь. Я буду ходити за вами, не побачать.

В а си л и н а. Дивись, не відстань, ходи впритул!^;

Г а в р и л о. Мені це — раз покурить.

Входить сімейство Колотухи. У жінки в руках дві сумки, з яких стирчать курячі, качині, гусині лапи. У дочки велика сумка, два сини з чемоданами, а Колот.уха з дідом котять бочку з вином.

Василина. Гості дорогі! (Іде назустріч сім'ї Коло-тухи.)

Гаврило за нею.

(Цілується з жінкою Колотухи.) Яка я рада, що ви приїхали!

Колотуха. І ми раді. Як здоров’я Касяна Петровича? Ми як одержали телеграму, то так розхвилювались... Василина. Дуже болів, тепер легше.

Колотуха. То добре. Ми трохи ліків привезли. Розгинайтесь, діду, розгинайтесь!

Дід. Га?

Колоту* а. Розгинайтесь, приїхали, сідайте. Василина. Гаврило. (Підходить до дочки Колрту-хи — Лесі) А це що за красуня?! Невже це те пташеня, що я на руках носила? (Цілує Лесю і йде до синів Колотухи.) Гаврило став, дивиться на Лесю, простягнув руку.

Г а в р и л о. Гаврило Іванович.

Леся. Леся Колотуха.

Г а в р и л о. Гаврило Підопригора.

Василина. А сини — орли! Оженився, Сашко? Олександр. Майже.

Василина. А дівчина гарна?

Олександр. Невідомо. Я тільки рішення прийняв, Василина. А... А ти, Ваню?

Іван. Жіночий характер вивчаю...

Василина. І довго вивчати будеш?

Іван. Ні. Тато сердиться.

Василина (повернулась до Колотухи і бачить, що Гаврило тримає руку Лесі). Гаврило! Ой, ой... (Повертається, щоб не бачили її спину.) Гаврило...

М е л а н к а. Яке у вас плаїтя гарне. І мода хороша, на спині такий добрячий розріз...

Василина. Спека велика.

М е л а н к а. Шили чи купили готове?

Василина. Шила.

Меланка. Я б собі таке пошила.