Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 185)

Степан. Замовкни! Не ганьби себе перед сусідами.

Ангеліна. Ай-йо-йо, ніби Касян Петрович тебе не знає.

Степан. Він мене глибоко поважає. Я про нього писав: у світ, так би мовити, вивів.

Ангеліна. Дмитрику, хто написав про те, як муха сиділа на ярмі і казала — ми орали?

Дмитро. Рудаков.

Ангеліна. Хто?!

Дмитро. Рудаков прозівав м’яча... Ех! (Пішов у сад.)

Степан. Він навіть не чує, про що ти говориш.

Ангеліна. І добре робить. Діти не повинні слухати, коли батьки ведуть інтимну розмову. Скажи, Карась...

Степан. Ангеліно...

Ан гелі на. Не сердься. Добре, що тебе студенти не назвали інфузорією.

Степан. Ти хоч знаєш, що таке інфузорія?

Ан ге лін а. В основному. Що, темнота? А як ти говорив колись... Як заприсягався...

Степан. Що б не було, я говорив і буду говорити, яке було у ніжної дівчини Ангеліни полум’яне серце, красива душа, безстрашний характер і бурхливе море гарячих почуттів... І навіть коли прийде остання хвилина, це будуть мої останні слова, але...

Ангеліна. Чекай. Повтори.

Степан. Для чого?

Ангеліна. Люблю, коли так красиво говориш. От люблю! Скажи, чому люди люблять красиву брехню, а на правду не звертають уваги?

Степан. Я сказав правду.

Ангеліна. Ти не відповів.

Степан. Люди люблять жити в ілюзіях... Всі конфлікти героїв, коли взяти видатні твори...

Ангеліна. В ілюзіях... (Обняла Степана.)

Степан. Ангеліно, що ти робиш?

Ангеліна. Ілюзію... Ілюзію.

Степан (вирвався). Мені не до жартів зараз. Я маю відповідальне доручення — провести бесіду з Касяном Петровичем.

Ангеліна. Від кого доручення?

Степан. Вибач, але це закрита партійна справа.

Ангеліна. І безпартійним знати не можна?

Степан. Так.

' Ангеліна. Навіть на нашій швейній фабриці тепер читають листи на зборах від самого ЦК з Москви. Там про такі діла говориться, що,, може, і не треба нам усім знати... От як довіряє безпартійним ЦК, а ти строїш з себе культа, та ще й китайського. Берись за розум, а то полетиш ти...

Степан. Я? (Сміється.) Це по-латині, вибач,— ляпсус лїнгве — нісенітниця. Я постійний член райкому.

Ангеліна. Ну й що? А скільки років я на свята носила отакі портрети? (Показує.) І кого? А де вони? Живуть на персональних пенсіях в ілюзіях.

Степан. Я... Я... Дай мені валідол, швидко.

Ангеліна. На чорта він тобі,, ілюзія ти моя. Ходім, пора й перекусити. У мене завжди після сварки скажений апетит.

Входить Дмитра. Він,тримає в руках великий бутерброд.

Степан. Маєш щастя, Ангеліно, що син мене втримує, а то я давно б подав на розвод.

Дмитро. Давай, давай, тату. Я буду в гості до тебе приходити.

Ангеліна. Мовчи! Не сунь свого носа в наші душевні розмови! (Взяла Степана під руку.) Ходім, моє серце, ходім, конвалія ти моя.

Степан (до Дмитра). Ти, мабуть, усю шинку змолотив?

Дмитро. Майже, тату.

Степан. Чула?

Ангеліна. У нього ж рішучий бій у неділю. На здоров’я, синку. Бий Костю лівою, вона у тебе, як молот. Бий сюди. (Замахнулась на Дмитра.)

Дмитро (відскочив). Мамо! Сюди бити заборонено. Ангеліна. Жаль.

Усі йдуть до своєї хати. Входять Василина і Касян.

Василина. Я підрахувала, гостей буде небагато. Ти хворий, усі знають. Справимо весілля скромно.

Касян тихо свиснув.

(Здивовано подивилась на нього.) А Ганна, коли хоче, нехай запрошує багато. У неї гроші є.

Касян свиснув.

Як хороше, що ти погодився лікуватись гіпнозом. Варвара каже, що їй так помогло...

Касян тихо наспівує без слів: «Як була я маленька...»

Ти крізь сон цю пісню співав.

Касян свиснув.

Входять Варвара і гіпнотизер. Він у чорному костюмі, на голові капелюх, сорочка біла, в петлиці червона гвоздика. В руках у нього лакований футляр, в якому носять музиканти флейту.

Варвара. Добрий день, Касяне Петровичу! Познайомтесь, Альфред Никифорович Гулька.

Альфред (ефектно зняв капелюх). Альфред Никифорович Гулька!

Касян приклав обидві руки до серця, вклонився, показав на стілець.

Дякую. (Сідає.)

Василина. Може, вам...

Альфред. Потім. Даруйте, але я прошу залишити нас. Василина й Варвара. Добре. (Виходять.)

Альфред дивиться на Касяна. Велика пауза. Касян свиснув.

Альфред. Це буває... В наш час, коли такий скажений темп життя, нерви здають, ох і здають... Я дивуюсь, як ті, кому належить, не бачать, скільки у нас нервових захворювань. Лікарі — найконсервативніша частина нашого суспільства. Сидять на бромі — і ні сюди, ні туди. Факт! Єдине, що може врятувати людство від нервових захворювань — це гіпнбз! Гіпноз! Так, так, гіпноз. (Розкриває футляр, виймає металеву з інкрустацією паличку, протирає її замшею, потім вгвинчує блискучий шарик. Помітив, що Касян уважно дивиться.) З Індії. Дванадцятий вік. Належала великому гіпнотизеру з Калькутти Бхатачари — Субрахману — Ма-хабхарату. Індійська академія надіслала мені... Мої праці там високо цінують.

Касян свиснув.

Так, так, гіпноз. Ви слухали мої лекції?

Касян заперечливо похитав головою.

Жаль... Що ж, почнемо. Дивіться на шарик. (Витягнув лупу, підійшов до Касяна, дивиться крізь лупу на його обличчя.)

Касян почипає моргати.