Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 172)

Оля. І не Шаляпін ^,0. Бачила, як ви з ним розмовляли. Я уперше почула його сміх...

Аркадій. Похмурий чоловік — це правда, але цікавий. Оля. Чим?

Аркадій. Точно ще сказати не можу.

Оля. Мені він теж подобається.

Аркадій. А дочка його?

Оля. Ні.

Аркадій. Чому?

Оля. Не знаю, чого більше у неї — гордості чи злості. Аркадій. Дивно... А зовні вона...

Оля. Нічого особливого.

. Аркадій. Я не придивлявся.

Оля. От Макар — це дійсно красива людина... Дивуюсь, як він може її любити?

Аркадій. Видно, побачив у ній те, чого ми не помічаємо. А взагалі любов, та ще й сучасна,— це абсолютно незрозуміла річ.

Оля. А як ви про неї пишете?

Аркадій. Так і пишемо, і нас не розуміють.

Оля (посміхнулась). Ну?!

Аркадій. Правда.

Пауза.

Оля. Аркадію Васильовичу, я хотіла спитати вас... Просто не знаю, як почати...

Аркадій. Починайте з кінця.

Оля. Який буде кінець, я ще не знаю. Ви тільки не дивуйтесь... Я хочу, я навіть вже почала писати.

Аркадій. Музику?

Оля. П’єсу.

Аркадій. О, вітаю вас... Комедію чи драму?

Оля. Драму... А може, вийде трагедія... Я б хотіла розказати зміст... І попросити поради.

Аркадій. Покажіть, що написали.

Оля. Я тільки план будую...

Аркаді й. Хто ваш герой?

О л я. Хочу написати про одну талановиту людину, яка загубила найдорожче — честь, совість. І це її не тривожить.

Аркадій. Ви знаєте таку людину?

Оля. Так, і дуже добре.

Входить Богутовський. Аркадій його не помічає

Аркадій. А чому вона...

Оля (перебиває). Потім... Вибачте. (Взяла скрипку,)

Богутовський. І душно ж сьогодні!..

Аркадій. Мабуть, на дощ.

Оля. До вечора... (Іде.)

Богутовський. Олю, а може, ти тут заграєш мам?

Оля. Заграю по вечері... (Пішла.)

'Богутовський. Пра цюєте?

Аркадій. Так...

Богутовський. Задоволені?

Аркадій. Був, а зараз ні.

Богутовський. В процесі роботи завжди так. Один день віриш в те, що пишеш, а на другий день і дивитись не можеш, а потім знову віриш. Це і є муки творчості.

Аркадій. Сідайте. Тут стільки зручних стільців!..

Богутовський. Дякую. (Сідає на пень.)

Аркадій (теж сідає на пень недалеко від нього). Ро-. ків двісті було цьому осокору.

Богутовський. Не менше. Богатирі росли, а тепер сидимо з вами на кладовищі. Все зрізали цієї весни.

Чути десь далеко вибухи.

Рвуть камінь...

Аркадій. Греблю закінчують?

Богутовський. Так. Ці береги, уся краса буде залита одноманітною і скучною водою. Тут буде море.

Аркадій. Вода не буває одноманітною.

Богутовський. Коли вона в русі.

Аркадій. Море має свою красу і велич.

Богутовський. Тільки в час шторму.

Аркадій. І в штиль, коли все небо грає в ньому.

Богутовський. У нас різні смаки.

Аркадій. Так завжди буває. Хто любить попадю,, а хто попову дочку. Знаєте таке прислів’я?

Богутовський. Аякже. Мій батько був попом.

Аркадій. Ну? Даруйте.

Богутовський. Прошу, прошу. Правда, життя своє він закінчив в опері. Мав могутній бас і апетит. Сто тридцять кілограмів носив. О, люди були!

Аркадій. Ого! Тепер могутніх басів менше стало, а апетит збільшився.

Богутовський. Це вірно.

Аркадій. Як ви живете?

Богутовський. Скажу відверто,— труднувато... Дачу кінчаю, а потім...