Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 174)

Богутовський. І дуже.

Оля. Рано...

Богутовський. Рано... В твої роки пишуть сентиментальні вірші про кохання, а ти берешся за п’єсу. Графоманів і так багато розвелося.

Оля. А ти послухай. Можна, Аркадію Васильовичу?

Аркадій. Дуже прошу.

Богутовський. Тільки коротко.

Оля. Три хвилини, коли не будеш перебивати. Отже... Дійові особи. Видатний скульптор, його син і дочка. Велика майстерня. Багато бюстів генералів, маршалів, видатних артистів і літераторів... Скульптор закінчує ліпити. В захопленні дивиться на свою роботу. Стук у двері, входить в пошарпаній військовій формі молодий капітан з надзвичайно виснаженим обличчям, неголений... Скульптор дивиться на нього і питає: «Що вам?» А капітан тихо так: «Тату...»

Богутовський встав, витягнув сигарети.

Син повернувся з полону. Сцена зустрічі... Але у перший вечір між батьком і сином вибухнула гостра суперечка.

Аркаді й. На яку тему?

О л я. Потім скажу.

Богутовський. Раз почала, то говори.

Оля. Син розказував, як його перевіряли, коли звільнили з полону. А він попав у полон тому, що літак підбили і його забрали пораненого. Батько виправдовував тих, хто глумився над ним. Син не витримав і на другий день пішов з дому. Трудно йому було, дуже... Почав пити... але потім.,. Знову став на ноги, і тепер він працює на Кавказі токарем на заводі. Дочка була тоді дівчинкою, не зрозуміла, що сталось, але пройшли роки. Вона одержала листа від брата... Вона все зрозуміла... до кінця. І вирішила поговорити з батьком, якого любила, поважала, пишалась ним.

Велика пауза.

Аркадій (підійшов до Олі, тихо). Так не можна хвилюватись...

Оля. Нічого... Я зараз закінчу... Вона прочитала листа батькові і сказала: «Поїдемо до нього. Схили голову і проси пробачення». Батько відмовився. І тоді дочка вирішила...

Богутовський. Що?

Оля. Порвати з ним назавжди і поїхати до брата. І це вона зробить тепер. Правда, у неї нема грошей на квиток, але вона вірить, що їй допоможуть... (Дивиться на Аркадія. )

Аркадій кивнув головою.

Інакше вона жити не зможе... Ні!

Аркадій. А коли батько передумає і погодиться поїхати до сина...

Богутовський. Ні! Ні! Що син сказав батькові? Що? Коли поривав з ним? Він розгромив його майстерню, все, що’було, знищив... І кого? Про це написав?

Оля. Про це не писав, бо пожалів сестру, але вона все відчула, все зрозуміла...

Богутовський. Що ж... Пиши далі свою п’єсу, бажаю успіху, тільки який кінець буде, ти не подумала. (Підійшов до скрипки, провів рукою по ній, тихо.) Не подумала...

Оля. Це залежить від тебе.

Богутовський. Неправда! Ти судиш!

Оля (різко). Тату! (Пауза, підходить до нього, тихо.) Я люблю тебе... Люблю... Тому так прошу... Вимагаю... Так жити не можна... Не можна!

Богутовський (до Аркадія). А кажуть, ніби у нас нема проблеми батьків і дітей.

Аркадій. Нема. Бо вас ще просять...

Богутовський. Виходить, ми, старі, мусимо схилити голови...

Аркадій (перебиває). Не ховайтесь за слово «ми». У цьому випадку адреса точна.

Богутовський. Точна... Коли ви так ретельно додержуєтесь точності, скажіть, будь ласка, хто ж винен? Хто посіяв в їх душах зневіру? Хто дозволив їм судити нас?

Аркадій. На кого ви натякаєте?

Богутовський. Ні на кого. Я вас питаю!

Аркадій. Ви нещирі. Не зневіру, а справжню глибоку віру я бачу в її душі. Вона не ображає вас, а хоче повернути вам честь, розбудити вашу совість. Подивіться на неї, відкрийте ваше серце і тоді зрозумієте, чого варті ці сльози...

Пауза.

Оля (тихо). Не зрозумів... Ні...

Богутовський (дивиться на Олю). Можеш їхати хоч сьогодні... Передай брату, що я... (Пауза.) Простив його... простив... (Повертається до Аркадія.) Я дуже жалкую, але більше не зможу зустрітись з вами. Я з великою насолодою слухав ваші сентенції, які красномовно свідчать про дивну гнучкість вашого таланту. Прощайте! (Вклонився.)

Аркадій. І яз великою насолодою спостерігав і глибоко відчув ваш напрочуд непохитний характер тут, на цьому кладовищі могутніх пнів. Маю честь... (Вклонився.)

Ббгутовський. Олю... ходім... Чуєш...

Оля мовчить. Богутовський пішов. Велика пауза.

Оля. Ви допоможете мені?

Аркадій. Я поїду з вами... Я хочу познайомитись з вашим братом.

Оля. Спасибі... (Глибоко зітхнула, ледве стримує себе від хвилювання.) Ходім туди. Тепер я заграю... Для вас...

Аркадій. Ходімо...

Виходять.

Здаля чут;и сирени пароплава.

Входять Юля і Макар.

Макар. А батько бачив, як ти речі збирала?

Юля. Бачив.

Макар. І що ж він?

Юля. Стояв, дивився, а потім...

Макар. Що?

Юля. Застогнав, і так страшно...

Макар. Зрозумів?

Юля. Так...

Макар. Не говорила з ним?

Здаля чути звуки скрипки, але над водою звук міняється, і здається, що то не одна, а кілька скрипок. В поривах вітру звук долітає, на мить звучить на повну силу і потім зникає зовсім.

Юля. Hi... (Пауза.) То Оля... Батько мій сказав, що так тільки ангели можуть грати.

Макар. Хіба він вірить у бога?

Юля. Ні в бога, ні в чорта. Скрипку дуже любить.

Макар. А такий лютий. (Пауза.) Чого так ненавидить тебе?

Ю л я. Не знаю... Самотній він...

Макар. Мабуть, з ним ніхто не може дружити?

Юля. Пробували, але він усім правду в очі ріже, та такими словами, що ніхто не може витримати його характеру.