Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 171)

(Відходить, спинився, витягнув сигарети.) Сірники забув. У тебе є сірники?

Аркадій. Єсть.

Леонід (підходить, бере сірники, закурює, простягнув сигарети). Хочеш?

Аркадій. Ні...

Леонід. Це остання дія?

Аркадій (кивнув головою, читає, править). її доведеться стругати добре... А може...

Леонід. Не розумію, що там можна ще зробити? Аркадій. О... Багато. Перш за все характер дружини героя треба змінити. Я тебе послухав і так згустив чорні фарби, що вийшов нежиттєвий характер...

Леонід. Погано знаєш ти життя!

Аркадій. З тебе був би хороший критик, це їх найулюбленіша фраза. Життя не знає автора, і вирок оскарженню не підлягає... А що таке життя? Хто досконально його знає?

Леонід. Виходить, ми усі сліпі?

Аркадій. Ні, ми бачимо, хороші очі маємо, і навіть прожектор нам дали, тільки дуже рідко дивимось ми далі свого носа і не хвилюємось... Звикли... Так простіше жити... Тому так легко судимо, і на всі питання у нас відповідь готова;

Леонід. Хоч мій ніс коротший за твій, але я бачу навіть зорі.

Аркадій. І я бачу і знаю про зорі більш, ніж про те, що тут, на цьому маленькому клаптику землі.

Леонід. А ти, я бачу, серйозно схвильований...

Аркадій. Так. Оцим... (Показує на рукопис.)

Леонід. Невже ти хочеш виправдати її ганебні вч-инки?

Аркадій. Ганебні?..

Леонід, її треба розвінчати.

Аркадій. Розвінчати і знищити... Чому люди хочуть бути прокурорами і рідко хто питає себе: а де я був, коли мій ближній почав спотикатись, падати, чому не бачив? Чому не допоміг? Чому не врятував? Ні, друже мій, природа нашого суспільства — захист людини, і коли це будуть не тільки слова красиві, а діло кожного, тоді й судити будемо менше. Та й взагалі скасуємо прокурорів.

Входить Оля. В руках у неї у футлярі скрипка.

Оля. Пробачте.

Аркадій. Прошу... Прошу...

Оля (підходить). Леоніде Миколайовичу, вас просить тато зайти до нього, він біля намету.

Леонід. Добре... (Пішов.)

Оля. Ви працюєте?

Аркадій. Збираюсь.

Оля. Вибачте... Тоді я іншим разом... Я хотіла поговорити з вами...

Аркадій. Сідайте, Ольго Володимирівно.

О л я (сіла на пень). Прошу вас, звіть мене просто Олею.

Аркадій. Коли це вам приємно, я з радістю.

Оля. Дякую.

Аркадій. Тоді і ви мене теж звіть Аркадієм, а ще краще — Аркашкою... Згодні?

Оля. Що ви... Я ніколи не дозволила б собі. Ви видатний драматург.

Аркадій. Оленько, мила, у нас усі драматурги або видатні, або великі, а деякі навіть геніальні, так що шкварте сміливо! Аркашка-кондрашка, ковташка, так мене в школі звали.

Оля (посміхнулась). Не можу Аркадій. Жаль.

Пауза.

Оля. Вам тут подобається?

Аркадій. Дуже.

Оля. Сьогодні вітер.

Аркадій. Вітер.

Оля. Поривчастий.

Аркадій. Слабкий до помірного.

Оля. Бо тут затишно.

Аркадій. Можливо... Покажіть мені вашу скрипку. Оля (відкрила футляр). Прошу...

Аркадій розглядає.

Ви граєте?

Аркадій. Ні. Але дуже люблю скрипку. Ви на якому курсі?

Оля. На другому.

Аркадій. О...

Оля. Мене з музичної школи забрали на другий курс... Аркадій. Так ви талант.

О л я. Не знаю.

Аркадій. Куди це ви зі скрипкою ідете?

Оля. Туди (показала рукою), де затока впадає в Дніпро. Я там граю по кілька годин уранці і надвечір.

Аркадій. І не втомлюєтесь?

Оля. Ні;.. Там мені здається, що я...

Аркадій. Ну... ну...

Оля. Тільки не смійтесь.

Аркадій кивнув головою.

...що я лечу над рікою.

А р к а д і й. Як я вам заздрю... А можна мені піти з вами... Послухати...

Оля. Ні... Ні... Через кілька років на свій перший концерт я вас запрошу неодмінно. (Поклала скрипку в футляр, закрила.)

Аркадій. Дякую...

Оля. А тепер мене слухають тільки птахи та старий Гроза. Сховається за корч, думає, що я не бачу. Чудний... Аркадій. А може, він грає на скрипці?

Оля. Ні. Він добре грає на баяні і співає... Правда, голос у нього... (Посміхнулась.)

Аркадій. Не Карузо⁹...