Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 170)

Магдалина. Спасибі... Я завжди хотіла їй тільки одного— щастя і слави... А вона... (Витерла сльози.) Рідну матір, тільки між нами, Льоню, такими вульгарними словами мене лаяла.

• Л еон і д. Вульгарними?

Магдалина. М’яко кажучи... Навіть я повторити їх не можу... Сказала, що у мене характер старої... Розумієте?

Л е о н і д. Ні.

Магдалина. Ну... такої жінки... Ні, не можу сказати. Старої... Яка образа. Хіба я стара?

Леонід. Такого я від Вероніки не чекав... їй завжди бракувало сили волі.

Магдалина. Вона загине так... Загине з-за кохання до вас. І я її розумію. Ви такий чарівний, у вас справжня чоловіча краса... Тепер — це велика рідкість... Коли ви отак заплющуєте очі і жінки бачать ваші вії...

Леонід (тихо). Я не раз думав, чому людина, розумна істота, а дозволяє собі...

Магдалина (замріяно) А коли ви з'являєтесь па сцені, усіх нас зразу охоплюють такі почуття... Коли б ші знали...

Леонід. Навіть тварини, найпотворніші...

Магдалина. Так, навіть бридкі розцвітають і стають мадоннами... (Пауза.) А чи не краще було б їй повернутись до вас, Льоню?

Леонід. Це неможливо.

Магдалина. Розумію вас,

Леонід. Не думаю.

Магдалина. А, а... що?

Леонід. Вероніка могла б повернутись до мене, тільки з однією умовою.

Магдалина. Якою?

Леонід. Коли вона вас поховає...

Магдалина. Що?

Л е о н і д. У своїй душі, а так — живіть, на щастя всім короткозорим.

Магдалина. Не забувайте, я дружина великого художника. За цю образу ви йому дасте відповідь!

Леонід. З радістю. Я йому розкрию очі. Я намалюю ваш портрет в усіх деталях.

Магдалина. Не турбуйтесь. Такий портрет він написав — і не один. Вам ніщо не допоможе... Він любить мене... Любить, як може любити мужчина на схилі віку... Ви не знаєте, які це почуття. Краще забудьмо цю розмову. Чекаємо вас на вечерю... (Пауза.) Мені чомусь здавалось, Льоню, що ви колись вагались, з ким одружитись? Чи я помиляюсь?.. (Пауза. Посміхнулась.) Пробачте... (Вклонилась, іде.)

Леонід дивиться їй услід. Входить назустріч Аркаді й.

Аркадій. Вітаю вас, Магдалино Романівно. Ви так чудесно виглядаєте.

Магдалина. Спасибі... Це, мабуть, тому, що Льоня нагадав мені деякі деталі з нашого світлого минулого.

Аркадій. Я чув, що ви з успіхом виступали в балеті?

Магдалина. Хто це вам сказав?

Аркадій. Ваш чоловік...

Магдалина. А... Починала з успіхом, але скоро залишила сцену.

Аркадій. Чому?

Магдалина. У мене все було, все, крім однієї деталі— таланту, довелося змінити професію. Перед вами скромна закройщиця ательє...

Аркадій. Це теж мистецтво...

Магдалина. І дуже велике, зважаючи на габарити наших дам. (Показала руками, розсміялась.) Ждемо вас... (Пішла )

Аркадій. Спасибі... (Коли вийшла Магдалина.) Ніколи не сказав би, що це мати Вероніки. Старша сестра... Яка жінка... Недаром Богутовський її на острові тримає... Що з тобою?

Леонід. Скажи, друже, чи тримав ти в руках коли-небудь змію?

Аркадій. Ні, думаю, не зміг би...

Леонід. Ось таке у мене зараз почуття від неї. Аркадій. Ти брав її в руки?

Леонід. Од розмови з нею...

Аркадій. А по ній я помітив: щось друге між вами було.

Леонід. Здається, я збожеволію тут. Як добре, що сьогодні їде баржа. Будь проклята ця затока.

Аркадій. Ти мав розмову з Веронікою?

Леонід. Так.

Аркадій. Що вона?

Леонід. Нічого.

Леонід. Так порадь.

Аркадій. В такій справі ніхто порадити не може. Леонід. Вірно.

Аркадій. У мене є до тебе прохання.

Леонід. Яке?

Аркадій. Побудьмо тут кілька днів.

^J Леонід. Для чого?

Аркадій. Я хочу закінчити свою роботу.

Леонід. Тоді я поїду вперед і почекаю тебе в місті, віддам у ремонт мотор.

Аркадій. Ну що ж, може, це й краще. (Сідає, відкрив папку, витягнув ручку, читає, робить помітки.)

Леонід. Аркадію, поїдемо.

Аркадій. Ні. У місті я не зможу працювати. Леонід. Так думаєш?

Аркадій. Так. Прийшли ті хвилини, на які я чекав... Леонід. Натхнення?

Аркадій. Воно, мій друже. І знаєш, що побачив я... Леонід. Невже знову щось міняти збираєшся? Аркадій. Доведеться. Залиш мені намет, частину харчів і відчалюй.

Леонід. А хто тобі варити буде?

Аркадій. Я попрошу Вероніку. Вона не одмовить. Леонід. Чи не вона викликала в душі твоїй натхнення.

Аркадій. Не помилився. (Читає рукопис.)

Велика пауза.

Леонід. Радий за тебе. Що ж, не буду тобі заважати... Аркадій. Дякую.

Леонід. Я пішов.

Аркадій кивнув головою.