Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 161)

Аркадій. Втекла? Ти мені казав, що залишив її...

Леонід. Невже? Не пам’ятаю.

Аркадій. Хто ж винен?

Леонід. Вона і мати її. .

Аркадій. Щасливий ти. А от моя дружина й теща так міцно пришвартувались. Хоч би на півроку втекли!..

Леонід. Давай домовимось, десять хвилин відпочинемо і почвалаємо далі.

Аркадій В таку спеку? Не можна, у мене вже голова болить, сонячний удар схопимо. Відпочити треба як слід... Перекусимо, а надвечір...

Входить у легкому, в яскравих квітах, платті Вероніка, іде посміхаючись.

Вероніка. Яка я щаслива, Льоню, що ти нарешті мене розшукав!..

Леонід. Я?!

Вероніка (до Іскри). От не думала... Ви такий ще молодий... Дуже рада привітати вас, Аркадію Васильовичу. (Простягнула руку.)

Аркадій. Я теж дуже радий, що маю нагоду познайомитись з вами Вероніко...

Вероніка. Олександрівна.,

Аркадій. Даруйте, Вероніко Олександрівно.

Вероніка. Леонід може підтвердити, я скупа на компліменти, тому, будь ласка, прийміть моє щире захоплення вашим талантом.

Аркадій. Дякую. Звичайно актриси говорять мені в очі: «Ви геніальні»,— а поза очі: «Ми його бездарну п’есу ледве за вуха витягли».

Вероніка. Ви жартуєте...

Аркадій. Але я ніколи не ображаюсь... Я бачив вас у фільмі. Створили чудесний образ. У вас справжній комедійний талант.

Леонід кашлянув.

В е р о н і к а. Чуєш, Леоніде...

Леонід. Блажен, хто вірує...

В е р о н і к а. Ти заздриш?

Леонід. Тобі?

Аркадій. Не уявляєте, як він заздрить... Скільки про вас говорив!..

Леонід (різко). Аркадію!

Аркадій. До ваших послуг!

Вероніка. Ви справжній рицар.

Аркадій вклонився.

Леонід. Ставай, рицарю, на коліна. Я запряжу тебе в канат, а сам ляжу на палубі човна і буду командувати.

Вероніка (до Леоніда). Ти бачив фільм?

Леонід. Ні, не бачив.

В е р о н і к а. І ти не знаєш, що за цю комедію ми одержали на міжнародному фестивалі премію? І не читав, що писали про нас?

Леонід. Не читав.

Вероніка. А... Льоню, хочеш води, холодної, джерельної?

Леонід. Ні.

Вероніка. А ви?

Аркадій. З насолодою...

.. ,Вероніка. Прошу, сідайте за столик... (Пішла в намет.).

Леонід. Що скажеш?

Аркадій. Чарівна.

Леонід. Так? _f

Аркадій. Чудесні очі... А постава... О...

Л е о ц і д. Ще що? і

Аркадій. Яка посмішка! А голос! Дивна музика!

Леонід. Музика?! А може, ти залишишся тут, а я сяду на пароплав і поїду...

Входить Вероніка з термосом і склянками в руках.

Вероніка. Прошу...

Аркадій і Леонід ідуть до столу.

Льоню, відкрий термос. (Подає. До Аркадія.) Там у кущах є джерело. Звідти воду берем... (Наливає.) Прошу.

Аркадій (п'є). Чудова вода.

Вероніка. Я покажу вам це джерело. Воно там у лозі... Коли сходить місяць, у голубому тумані дзвенять струмочки, і здається, що то гноми вистукують срібними молоточками в срібні наковальні... П’янієш від цих звуків, і цілу ніч можна слухати їх. Вам треба піти туди. У вашій душі народяться нові почуття, і, можливо, вони принесуть велику творчу радість.

Аркадій. Подивлюсь... Мене завжди хвилюють місячні ночі на річці.

Леонід. Стверджую, я рибу ловлю вночі, а він так спить, що аж хвилі йдуть від його трубного гласу.

Аркадій. Такого я не чекав від тебе, друже. Це не-достойний випад.

Вероніка. Льоню!.. (До Аркадія.) Скажіть, ви писали сценарії? (Хитнула головою.)

Аркадій. Пробував, але зрікся. Дуже важка справа.

Вероніка. Жаль. Дуже жаль... Я другий рік чекаю на роль... Доведеться повернутись у драматичний театр.

Леонід (іронічно). Там на тебе так чекають...

Аркадій. А було б добре. Може, в моїй новій п’єсі зіграли б. Там є для вас робота.

Леонід. От що, великий драматург, тягни свого човна сам або запряжи Вероніку.

Вероніка (схопилась). За роль я готова... Хоч зараз. Давай канат. Потягну вас обох.

Аркадій. Що ви!..

Леонід. Вона може... може... Не тільки нас, а ще й директора театру.

Вероніка (різко). Заслужений артист Край! Я не думала, що ви загубили зовсім почуття гумору і елементарну, ввічливість. (Пауза.) Я жду пробачення!

Аркадій. Леонід не хотів вас образити.