Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 160)

Льоню...

Леонід. Сто тисяч дияволів, невже це ти, Вероніко?

Вероніка. Я...

Леонід. А кажуть, що у сни тільки дурні вірять. Вероніка. Я снилась тобі?

Леонід. Мені снилась цієї ночі твоя мамуня. Вероніка. А вона тут.

Леонід. О небо! Нарешті я зможу утопити її. Вероніка. Не гарячись, Льоню, вона випливе. Боже, який у тебе вигляд. Ніби зійшов з картини Рєпіна. Справжнісінький бурлака. Що це ти тягнеш?

Леонід. Драматурга тягну. В його човні зіпсувався мотор. Він обіцяє написати для мене велику роль: героїчний образ! Тому і тягну!

Вероніка. А хто він?

Леонід. Аркадій Васильович Іскра.

Вероніка. Аркадій Іскра... О...

Леонід. Тільки не думай, що я тебе з ним познайомлю.

Вероніка. А на березі це не потрібно. Я перша його привітаю... Як же ти живеш?

Леонід. Блискуче!

Вероніка. Три роки ми не бачились..» Три роки... Леонід. Це були найкращі роки мето життя...

В е р_;,о н і к а. Дуже рада за тебе... Після того, як ти мене залишив...

Л е о н і д. Я?! : і . ! і і

Вероніка. Вибач, як ми розлучились.

Леонід. Розлучились?

Вероніка. Ну, як я тебе залишила. Повір, я весь час тебе згадувала і навіть... (Дивиться на Леоніда.)

Леонід (перебиває). Не вірю...

Вероніка. Ти ніколи мені не вірив. Ніколи... Тому наше життя...

Леонід. Припини! Я вірив кожному твоєму слову, бо був дурнем, ослом, ішаком.

Вероніка. А тепер?

Леонід. Я пайідасливіша у світі людина.

Вероніка (взяла у руку канат). У пій упряжці?,.

Леонід. Годі! Не до жартів мені, Вероніко...

Вероніка. Льоню, чому ти не відповідав на мої листи?

Леонід. Чому? Тому... (Дивиться на небо.) Скоро відлетять.

Вероніка. І знову повернуться... Ти одружився?

Леонід. Ні! Досить з мене. Досить...

Вероніка. Розумію... Можна тебе поцілувати... Як сестра брата.

Леонід. Я не дозволю тобі навіть оцей канат поцілувати.

Вероніка. Не вірю... (Підходить ближче.) Скажи, Льоню, я розповніла чи така ж, як була?

Леонід. Забув, якою ти була.

Вероніка. Я нагадаю тобі. (Провела долонею по його щоці.) Поголись, милий.

Леонід. Чому ти досі носиш моє прізвище?

Вероіііка. Бо ти видатний актор, для мене це велика честь.

Леонід. Що я? Ти стала тепер зіркою екрана.

Вероніка. І, як бачиш, не загубила скромність...

Голос Аркадія: Льоню... Льоню...

Леонід. Іду...

Вероніка. Чекаю на дорогих гостей...

Леонід. Не турбуйся, ми поспішаємо... (Пішов.)

Вероніка посміхнулась, пішла в намет. Входять Аркадій Іскра

і Л е о н і д. і

Аркадій. Ти дуже стомився?

Леонід. Трохи.

Аркадій. Яка тут краса! Такої затоки я не бачив. Подивись. (Показує рукою.) Що робиться на косах!.. Який там гомін, гамір, свист, галас!..

Леонід. То кулики, качки, чаплі, чибіси... Скільки їх!..

Аркадій. Справжній пташиний ярмарок.

Леонід. Цікаво, про що вони так гостро сперечаються?

Аркадій. Мабуть, про реалізм і формалізм. Чуєш, як свистять кулики-формалісти. Весела затока... Весела... Що трапилось? Враз все затихло... Чому вони замовкли?..

Леонід. Прийняли резолюцію.

Аркадій. А... Ясно... Дивись... (Показує рукою.) Орли з’явились... Як високо пливуть!.. Жодного руху крилами .. Бачиш... (Повернувся, побачив, що Леонід дивиться на на мети.) Гарні намети. Цікаво, які люди тут відпочивають?

Леонід. Змія, кобра... Зараз виповзе... Будь обережний, не помітиш, як ужалить у саме серце.

Аркадій. Хто?

Леонід. Моя колишня дружина!

Аркадій. Перша чи друга?

Леонід. У мене дружиною була Вероніка...

Аркадій. А,ти мені розповідав про Тамару.

Леонід. Тихше... То була... розумієш..

Аркадій. А я думав...

Леонід. Ти завжди плутаєш.

Аркадій. Я?!

Леонід. З Тамарою був короткий і невдалий роман після того, як .Вероніка втекла від мене...