Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 159)

Макар. В порядку. Не віриш?.. (Притиснув її до себе.) Ю л я. Пусти... (Б'є кулаками в його могутні плечі.)

Зрештою опір Юлі згасає. Вони завмерли в поцілунку... Зазвучала

голосніше музика.

(Тихо.) Іди... прошу тебе...

Макар. Увечері...

Ю л я. Буду.

Макар. Жду. (Скочив з баржі, іде.)

Юля. Макаре, ти правду сказав?

Макар. Іди сюди... Я підніму тебе однією рукою і понесу аж дб Чорного моря...

Ближче чути сирену пароплава, ллється весела буйна музика. Юля мовчки помахала йому рукою. Макар відповів, пішов.

Юля (дивиться йому вслід і, коли він зник, обертається, говорить радісно). Аж до Чорного моря.

Темп музики наростає.

(Починане танцювати, спочатку ледве помітно, а потім немов вибухнув увесь її буйний темперамент. Танцює, і тільки вириваються з душі її слова.) До самого... до Чорного... моря. (Все швидше танцює.) До самого... до Чорт ного...

Гримить музика. З намету виходить Вероніка. Вона в купальному костюмі, на плечах халат. Вероніка розкрила руки, потягнулась, хотіла позіхнути і завмерла. Вона побачила Юлю у танку. Обірвалась музика. Сирена пароплава. Юля спинилась, побачила Вероніку, схопила швабру і почала драїти палубу.

Вероніка (іде до баржі). Юлю...

Юля не відповідає.

Вероніка підійшла ближче, дивиться, як ллє воду і швидко драїть палубу дівчина. Але не витримала Юля, різко випросталась, відкинула назад волосся і гордо спитала.

Юля. Що?

Вероніка. Поздоровляю... Від усього серця...

Юля. З чим?

Вероніка. Бажаю щастя...

Юля. Не розумію.

Вероніка. Ну?

Юля. На мене щось найшло... Я й сама не знаю, чого я почала танцювати. Не вірите?

Вероніка. Скільки вам років, Юлю?

Юля. Відгадайте.

Вероніка. Вісімнадцять є?

Ю л я. Таке сказали... Дев’ятнадцять... І чого ви так дивитесь на мене?..

Вероніка. Батько ваш, як вогонь, рудий, і обличчя бог йому дав, коли добре спав, а ви красуня. У вас таке оригінальне обличчя.

Юля (здивовано). Яке?

Вероніка. Ну... Оригінальне — ви не схожі на інших дівчат.

Ю л я. А... Ось чому^батько мене відьмою називає, і то — коли він тверезий.

Вероніка. Ремонт баржі закінчили?

Ю л я. Все... Батько поїхав подзвонити в порт, щбб узавтра буксир прислали.

Вероніка. І він знову?

Ю л я. Мабуть...

Вероніка. Як ви витримуєте?

Ю л я. На воді він ніколи не п’є, тільки як на ремонт стаємо...

Вероніка. Позавчора увечері я бачила...

Ю л я. Бачили?

Вероніка. Коли б ви гее стрибнули у воду, він убив би вас.

Ю л я. І ви про це розказали вашим?

Вероніка. Ні.

Ю л я. Спасибі.

Вероніка. Чому він так поводиться з вами?

Ю л я. Не знаю. Як тверезий, тоді нічого, терпіти можна. Навіть подарунки мені робить. Оці сережки весною купив. Вони срібні і позолочені. Коли ж хильне, така бере його лють проти мене!

Вероніка. Гарні сережки і до> лиця... В;ажко вам, Юлю?

Ю л я. Бува усього... (Посміхнулась.) От вам я-заздрю.

Вероніка. Мені?

Ю л я. Ви завжди така весела. Весь час чути ваш сміх. Мабуть, дуже ви щаслива.

Вероніка. Юлю... Мила.., Бува, людина сміється, щоб не плакати.

Ю л я. Невже?

Вероніка. Коли говорити правду, то я вам заздрю. З радістю поступила б’матросом на баржу, як ви, щоб усе забути, та боюсь, не приймуть...

Юля. Приймуть... А я думала... Де ж*-воно, те щастя?

Вероніка. Де? Отут. (По&о&омщртюшатоло.) А он у небі високо-високо кружляють якіеь могутні птиці. .

Юля (дивиться). То лелеки, дітей вчать літати.

Юля. Ще не знаю... (Дивиться вгору.) Як ширяють! (Схопила відро, швабру, пішла по палубі, зникає.) Вероніка. Приходьте до нае.

Голос Юлі. Прийду.

Вероніка іде до намету, взяла зі столика рушник, поклала його на плече і спинилась, дивиться вбік. На березі з’являється Край Леонід Миколайович. Він напівзігнутий, тягне двома руками канат, який добре врізався в його плече. Волосся у нього розтріпане, обличчя давно не голене. Край помалу йде берегом і нічого не бачить від втоми і спеки. Одна штанина високо закочена, сорочка розстебнута.

Леонід (спинився, повернувся назад і крикнув). Табак! Чуєш, Аркадію, табак!

Голос (здаля). Давай, давай...

Леонід. Тут знову баржа, греби до берега.

Г о л о с. Єсть...

Вероніка. Льоню!

Леонід повернувся і завмер.