Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 158)
Ліда
Ромодан мовчить.
Ромодан простягнув руки до неї. Ліда метнулась до нього й упала на його груди. Ромодан обняв дочку, гладить рукою її волосся і від хвилювання не може вимовити й слова.
Прости мене, тату.,. Я не винна... і мама... і ти... Я не знаю, чому так сталось... Ми були такі щасливі, коли ти повернувся з фронту. А потім стільки горя... стільки...
Ромодан. Коли велика біда приходить, дочко, вона зразу відчиняє всі двері й вікна... Так сталося й з нами... Прийшла війна. А після неї скільки і радості й горя довелося пережити нам усім!.. Так у житті буває... ніщо не дається легко і не проходить даром... І, може, тому немає більшого горя, ніж те, коли ти втрачаєш і близьких, і друзів... І нема більшого щастя, як зустріч після страждань і боротьби... Спасибі, що прийшла в трудну для мене хвилину.
На алеї з’являється Катерина. Вона йде в бік дачі, спинилась. Дивиться на Ромодана й Ліду. Вони не помічають її.
Ліда. Я прийшла до тебе назавжди...
Ромодан
Ліда. Не знаю.
Ромодан повернув голову. Знову чути крик диких гусей. Ромодан дивиться
вгору.
Ходім, я буду говорити з нею... Ходім...
Ромодан і Ліда йдуть. Вони так і не помітили Катерину. Стоїть на алеї Катерина, дивиться їм услід. Падає осіннє листя... І вже ледве чути крик
диких гусей.
Завіса.
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гроза Іларіон Петрович, 50 років.
Юлія — його дочка, 19 років.
Богутовський Володимир Володимирович,
60 років.
Магдалина Романівна — його дружина, 45 років.
О л ь г а — дочка Богутовського від першої дружини, 17 років. Край Вероніка Олександрівна, 26 років.
Край Леонід Миколайович, 35 років.
Брага Макар Степанович, 26 років.
Іскра А о к а д і й Васильович, 45 років.
Затока Дніпра. До великого пня осокора пришвартована баржа. Видно тільки частину палуби. На березі стоять два яскраво-жов;гі намети. Перед ними столик. Недалеко від наметів висять на триногах два казани.’ А далі кілька великих пнів зрізаних осокорів.
Вдалині високий берег, па якому білі стовпи створу. За ним основне русло ріки. На воді пливуть пухнасті білі хмарки. Здаля чути легку музику. На палубі баржі з’являється Ю л я. В руках у неї швабра, відро. Вона в коротенькій спідниці, латаній матроській майці, на ногах рвані парусинові туфлі. Разом з нею вийшов Макар Брага. Він поправляє зачіску, одягає кепку. Здаля чути два коротких гудки сирени...
Юл я
Макар. Юлю!..
Ю л я. Іди, Макаре...
М а к а р. Ти так і не відповіла мені.
Ю л я. Сходь.
Макар. Чому?
Ю л я. Сходь, кажу...
Макар. Юлю!..
Ю л я. Пусти!..
Макар. Я ж делікатно.
Юля. Подивись... А ще й за кордон їздив... Там, мабуть, дівчата в синяках не ходять?
Мак ар. В усьому світі ходять, тільки у чорних не видно... Ю л я. Тебе б туди.
Макар. Вистачить з мене В’єтнаму.
Ю л я. І скільки я тебе прошу, щоб розказав, як там живуть, а ти...
Макар. Як поженимось, доповідатиму щовечора.
Ю л я. Іди, іди, художник чекає. І чого він тебе малює? Макар. А що?
Ю л я. Не розумію, що він в тобі знайшов?
Макар. А ти?
Ю л я. Я ж матрос, а не художник.
Макар. Не хотів я, але начальник наш примусив... Дуже просив його художник... Для якоїсь виставки...
Ю л я. А ти бачив, що він робить?
Мак ар. Бачив.
Ю л я. І як, схожий?
Макар. Поки що ніс мій натурально вийшов... Взагалі це не буде як на фотографії. Художник каже, що він з мене зробить героїчний образ робочого класу, так що, мабуть, ніхто мене не впізнає.
Ю л я. Не розумію.
Макар. Та і я не дуже розумію, але, видно, так треба, щоб був образ, а не людина...
Ю л я. Іди, Макаре, дочка його уже питала... В’ється вона коло тебе:
Макар. Не помічав.
Ю л я. Ти й мене не помічав, а потім...
Макар. Неправда! Коли тебе побачив, я зразу відчув... Ю л я. Що?
Макар. Не буде у мене життя без тебе.
Юл я
Макар. Правда... Спитай мого друга Серьогу, я йому про це сказав...
Ю л я. А чому він не приходить?
Макар. В лікарні лежить. Перевіряють. Ковтнув якогось чорта. От він і січе його всередині. Там стільки тропічних паразитів, страшне...
Ю л я