Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 157)

Ромодан. Душно...

Дремлюга. Навколо мигає, мабуть, гроза буде...

Ромодан. Мабуть, буде...

Дремлюга. Я вам удень послав зведення... Одержали?

Ромодан. Одержав.

Дремлюга. Читали?

Ромодан. Читав, Гордію Опанасовичу, нащо ви гаєте час на загальні цифри?.. Нам треба знати дійсне становище. До цього закликав нас Пленум ЦК.

Дремлюга. Виходить, зведення більше не потрібні?..

Ромодан. Потрібні, але не такі.

Дремлюга. Ясно... Так... Все це дуже цікаво виходить,

Пауза.

Ромодан. Гордію Опанасовичу, чому ви не виступили на активі по моїй доповіді?..

Дремлюга. Я ж вам казав, почував себе погано...

Ромодан. Тільки тому?

Дремлюга. Тільки.

Ромодан. Хотів я з вами сьогодні поговорити но щирості, та бачу — не вийде. Одкладем на завтра, а шкода... Дуже шкода!..

Дремлюга. Чому ж... поговорити завжди встигнемо...

Ромодан. Ждати не можна, бо рішення Пленуму провалимо.

Дремлюга. Не розумію вас...

Ромодан. А я не розумію вас: чому агрономи сидять у вашому апараті? Чого ви їх держите?..

Дремлюга. Дозвольте, Петре Олександровичу, дозвольте! Це невірно. Не можу ж я розігнати весь апарат. З ким же тоді працювати?.. Частина вже поїхала...

Ромодан. 'Яка?.. Ви послали за принципом —на тобі, небоже, що мені не гоже... Чому ви з ранку до ночі засідаєте? Чому так вірите в силу паперу?.. Чому ви, як і раніш, не хочете знати, що робиться в районах, колгоспах; МТС?.. Який же з вас керівник?..

Дремлюга. Не вам судити... Я двадцять років на відповідальній роботі. Хто дав вам право так зі мною говорити?! Я — старий кадр, я — лінія!.. Ви зобов’язані, біс забирай, поважати мене, працювати зі мною! А ви на активі хотіли мене на коліна поставити. Ви думали, що я виступлю і впаду перед вами?.. Не вийде! Настане час — і я скажу своє слово вам і таким, як ви...

Ромодан. Все?

Дремлюга. Хотіли відверто, по щирості поговорити, так слухайте.

Ромодан. А що слухати?.. Вас тепер тільки одні роки прикрашають, а не мудрість. Зазнайство, а не скромність. Бездушність, а не людяність. Грубість, окрик, а не добре слово. Вождизм роз’їв вашу душу... Для вас партія — це тільки ваше «я», а не совість і честь народу.

Дремлюга. Товаришу Ромодан! Я не потерплю.

Ромодан. Мовчіть! Ви загрожуєте мені, що прийде час і ви знову закриєте всім роти. Брешете! Не буде цього. Ходім зараз, станемо перед народом і спитаємо всіх чесно і відкрито: за кого ви? За заслужених пустодзвогіів чи за тих, хто бачить потреби держави, потреби людей і без тріс-кучих фраз, всім серцем, гарячим ділом хоче допомогти, щоб не колись, а сьогодні наші люди відчули повністю плоди соціалізму. І моя порада вам — не ждіть, поки вас виженуть з трибуни. Беріться за розум, бо ніякі заслуги в минулому вас не врятують*, , , _{і; (1 л ;і}

Дремлюга (встав). Не поспішайте. Не таке я бачив... (Пішов.)

Йому назустріч входить Самосад.

Самосад. Клювало?

Дремлюга мовчки йде до своєї дачі.

(Услід.) Не клюнуло... Перед грозою не клює, тільки старі соми наверх вилазять... Здрастуйте, Петре Олександровичу...

Ромодан. Здрастуйте, Охріме Охрімовичу.

Самосад. Видужуєте?

Ромодан. Видужав.

Самосад. Е, бачу, не зовсім... У мене є такі авторитетні ліки, спеціально для вас приготував... Усяку хворобу зразу знімають. Тільки треба їх приймати точно за моїм рецептом.

Ромодан. Що за ліки?

Самосад. Народні. (Підійшов до липи, засунув руку в дупло, виймає пляшку і дві кварти.)

Ромодан. Горілка?

Самосад. Боже спаси! Настойка, одні лісові квіти... Понюхайте.

Ромодан (нюхає). Який чудесний аромат! А крім квітів, що там?

Самосад. Випийте, тоді зрозумієте. (Наливає Ромо-дану і собі.) Ці ліки приймати треба так: випили — і порожньою квартою потріть те місце, що болить. І так разів вісім коли зробите, зразу всі болі проходять. Починайте.

Ромодан. Мені незручно — ви мене вже вдруге частуєте.

Самосад. Які можуть бути між нами рахунки? Ви — секретар, я — тракторист, але принцип у нас один: збільшуй врожай, піднімай тваринництво... Хіба не так?

Ромодан. Так. Але ви ж тут працюєте...

Самосад. Працював. А завтра вранці їду в рідне село, на старе місце — в МТС, трактористом. Я жінці сказав учора: збирай речі, раз партія кличе — Самосад мусить бути в строю. Жінка відмовилась, каже: ти ж безпартійний, нам і тут добре жити... Тоді я їй таку авторитетну відповідь дав, що вона не тільки речі зібрала, а ще й цілу ніч мене перепрошувала...

Ромодан. Погодилась їхати з вами?

Самосад. А який же я був би рівноправний чоловік, щоб мене жінка не слухала? Пішки піде... З села мені написали, що там робиться...

Ромодан. Що?

Самосад. А хіба ви не читали рішення Пленуму?.. (Витягає книжку з кишені.) Ви знаете, яка в них сила?! Це майже Сталінград ²¹. Заявляю авторитетно! Врожай не на око тепер будуть оцінювати. Та й взагалі там так усе підведено, що тепер діло тільки за нами... Ваше здоров’я! (Цокнувся.)

Ромодан. Будьмо^ (Випив.) Ого! Фу!.. Дух забило!.. Самосад. Тріть, швидше груди тріть! Пройде... Ромодан (потер). Ні, більше я пити не буду. Самосад. А може?..

Ромодан. Ні. А здорово ви рішення Пленуму прочитали!

Самосад. А ми завжди читаємо не тільки те, що написано, а більше шукаємо, що там за словами стоїть, яке життя... (Встав.) Дозвольте з вами попрощатись.

Ромодан теж встав.

Бажаю вам здоров’я, сили і запевняю вас авторитетно, як знайомого, друга, секретаря, що тракторист Самосад не підвів у війну, не підведе і тепер...

Самосад подав руку. Ромодан міцно тисне. Дивляться один одному в очі. Ромодан обняв Самосада і поцілував.

Спасибі. (Підвів голову, вслухається.) Чуєте? Дикі гуси летять...

Ромодан. Осінь... Мабуть, сядуть коло нас на річці. Самосад. Може, але вряд... (Ховає пляшку і кварти в дупло.) Завтра приймете, тільки не забудьте потерти... Ромодан. Дякую.

Самосад. А гуси наближаються... Чуєте?.. (Пауза.) Будьте здорові.

Ромодан. Щасливої дороги!

Самосад іде, тихо затягує пісню. Дістає з кишені окарину, і скоро з глибини парку полинули її звуки. Дмухнув легенький вітерець, і між липами на алеї закружляло жовте листя. Ромодан сів, дивиться вгору. Чути ближче

крик диких гусей...

В глибині парку з’являються Катерина і Ліда. Катерина показала рукою на дачу Ромодана і пішла назад. Ліда помалу йде до дачі. Спинилась. Повернула голову, побачила за столиком батька і відступила крок назад. Ромодан її не помічає. Ліда зробила кілька кроків вперед, дивиться на батька... Ромодан ніби відчув її погляд, встав, обернувся і побачив Ліду. Вражений, дивиться на неї...

Велика пауза.