Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 163)

Юля метнулась назад. Чути, як вона кинулась у воду

(Спинився, дивиться.) Попливла... Сука... (Кинув весло, крикнув.) Юлько! (Тихо.) Все одно уб'ю... Не втечеш. Ні, уб’ю. Ну, а тепер спати. (Важко пішов по палубі.)

Входять Богутовський, Магдалина, Оля, Макар Брага У Богутовського в руках мольберт і на підрамнику велике полотно. У Маг-далини ящик з фарбами.

Оля (до Браги). Ви не втомились?

Макар. Ніколи не думав, що сидіти і нічого не робити — це найтяжча робота.

Оля. Ви не соромтесь... Батько може вас замучити.. Професійні натурщики не витримують.

Богутовський. Спасибі за таку світлу й гуманну характеристику.

Магдалина. Мистецтво вимагає жертв, так сказав, хто сказав, Володю?

Богутовський. Великий... Великий.. Не пам’ятаю

Богутовський і Магдалина сідають за столик, п’ють воду. Макар підходить до баржі, дивиться, тихо свиснув.

Оля (стежить за ним). Макаре Степановичу.

Макар поверпувся, Оля іде йому назустріч.

Макар. Що, Ольго Володимирівно?

Оля. Нема Юлі?

Макар. Нема.

Оля. А баржа скоро попливе.

Макар. Знаю.

Оля. Вам буде сумно?

Макар. Не знаю.

О л я. А я думала...

Макар. Що?

Оля. Коли ми поїдемо, мені буде дуже сумно.

Макар. Чому?

Оля. Я так полюбила цю затоку.

Макар. І я полюбив.

Пауза.

Оля. Скажіть, вам дуже важко працювати і вчитись? Макар. Важкувато.

Оля. Коли ви закінчите технікум?

Макар. Ще два роки.

Оля. А мені три... Коли закінчите, тоді вам буде... Макар. Двадцять вісім.

О л я. А мені піде двадцять перший... Дивно, хоч ви старші від мене на сім років, але я зовсім цього не відчуваю. Два місяці; як ми знайомі* а здається, ніби знаю вас дзвно... давно...

Макар Так і мені здається.

Оля. Правда?

Макар. Правда. Ви дуже хороша дівчина. Дуже. Оля. А я думала, що ви... ви нікого не помічаєте.. Макар. Що ви... Я люблю хороших людей, завжди їх бачу і відчуваю...

Оля. Відчуваєте...

Макар. Вам телеграма з Кавказу, пробачте, ледве не забув. (Подає.)

Оля читає. Відійшла. Знову читає. Велика пауза

(Підходить.) Що з вами?

Оля мовчить.

Олю...

Оля. Нікому не кажіть. (Ховає телеграму.) Дуже прошу вас.

Макар. Добре.

Магдалина. Ідіть швидше, а то усю воду вип’ємо... Макар. Ходім, Олю...

Магдалина. Вам, Макаре Степановичу, дуже.пощастило, ви постарієте, потім... Як кажуть, усі ми в гостях на цій землі, але майбутні покоління будуть дивитись у музеї на ваш портрет, написаний великим художником.

Макар. Мені, може, й пощастило, але навряд, щоб пощастило тим, що будуть дивитись на мене. Я ж не генерал

і не артист.

Оля., Тату...

Богутовський. Що?

О ЛЯ; Чому ти мовчиш? (Тихо.) Невже ти можеш спокійно слухати. (Подивилась на Магдалину.)

Богутовський. Магдалино, коли робота не закінчена, ніколи не можна говорити про її майбутнє.

Магдалина. Ти віриш у забобони?

Богутовський. Як усі нормальні люди. Скажіть, Макаре Степановичу, ви були на війні?

Макар. Ні, тоді я хлопчиком був...

Богутовський. Так, так... Мені хочеться, щоб ви згадали якийсь героїчний вчинок у вашому житті.

Макар. Такого не було.

Богутовський. Жаль.

О л я. А для чого?

Богутовський. У вас зовнішність чудесна, різкі риси, особливо мені подобаються ваші очі, брови, ніс, правда, трохи непропорційний. Але ми його...

. Оля (тихо). Неправда.

Магдалина. Очі у вас, Макаре... Щаслива та дівчина, що буде мати право дивитись і цілувати їх.

Макар. Від ваших слів я починаю червоніти...

Богутовський. Ох, і важко вас писати, Макаре Степановичу.

Макар. Чому?

Богутовський. Справжнє мистецтво вимагає узагальнення. Ви для мене тільки модель, Розумієте?

Макар. Ні.