Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 165)

Вероніка. Що ви сказали?

Оля. Я вас весь час підтримую...

Вероніка. Дякую. З ним його друг, відомий драматург Іскра Аркадій Васильович. Удвох мандрують.

Богутовський. Я/знаю його. Колись разом одержували премії, а потім так відсвяткували, що й досі, коли згадаю, мені нарзану хочеться.

Магдалина. Дивно.

Вероніка. Чому?

Магдалина. Як він може витримати такого грубіяни. Що знайшов у ньому?

Вероніка. Те, ідо ви не помітили за три роки. Магдалина. Це були найтяжчі роки мого життя. Оля (наспівує). Та, та, та, та...

Магдалина подивилась на Олю.

Я вам дуже співчуваю.

Магдалина. А... (Махнула рукою.)

Входять Іскра і Леонід. Вони спинились, мовчки вклонились

Вероніка. Прошу.

Магдалина. Невже це ти, Леоніде... (Іде назустріч.) Милий. Яка я рада!.. Щаслива...

Леонід. І я.

Магдалина. Дозволь тебе обняти.

Леонід. Що ви... В таку спеку... (Відступив.) Знайомтеся. Іскра Аркадій Васильович.

Магдалина (вітається). Щаслива, щаслива познайомитись з вами... Я закохана у ваш талант... (Показала рукою.) Мій чоловік.

Богутовський (підходить). Не забули?

Аркадій. Хіба можна забути, Володимире Володимировичу?! Я коли згадую бенкет після одержання премії, то мені море нарзану хочеться випити.

Богутовський. І мені. (Обнімає Аркадія, потім по-дає руку Леоніду.) Богутовський.

Леонід. Край.

Вероніка. Леонід Миколайович. (Взяла його під руку.) Великий артист-трагік.

Богутовський. Знаю... Читав, дуже вас хвалили за Гамлета³. Сподіваюсь побачити.

Леонід. Буду радий.

Богутовський. Моя дочка, студентка консерваторії. Оля. Оля.

Богутовський. Товариш Брага Макар Степанович. Будує греблю.

Вітаються.

Аркадій. Ви співаєте?

Оля. Граю.

Аркадій. Рояль?

Оля. Скрипка.

Аркадій. Сподіваюсь, що дістану квиток на ваш концерт?

Оля. Навряд... Все продано... Я дам вам контрамарку через чотири роки.

Аркадій. Дякую.

Магдалина. Я бачу, що ти, Олю, від скромності не помреш.

Оля. Так, як і ви...

Богутовський. Олю...

Магдалина (підходить до Вероніки, тихо, вдаючи хвилювання). Тільки для тебе...

Вероніка. Ти забула сльозу пустити.

Магдалина. О... Яка ти жорстока.

Вероніка підійшла до гостей.

Аркадій. Яке місце!.. Видно, що художник вибрав. Богутовський. Це Магдалина Романівна вибрала. Аркадій. У вас велике відчуття природи. Магдалина. Дякую... Прошу всіх сюди. Це наше улюблене місце.

Богутовський. З цієї точки — пейзаж дивної краси.

Всі ідуть, сідають на авансцені.

Аркадій. Да... Чернишевський ⁴ правду говорив — немає більше краси, ніж краса природи.

О л я. А людина?

Аркадій. Людина — вінець природи. Богутовський. На жаль, це рідко буває.

Леонід. Які милі кущики! І вітру немає, а вони тремтять.

Вероніка. Де?

Леонід. Он там.

Вероніка. Ти став короткозорим. Це копиці сіна. Леонід. Так?

Вероніка. Так.

Богутовський. Яким вітром занесло вас сюди? Аркадій. Мотор зіпсувався на катері. Треба до -міста добитись. От ми і тягнемо човна вгору по черзі. Скільки кілометрів од вас до міста?

Богутовський. Далеченько. Шістдесят сім. Аркадій. Ого... Днів три доведеться тягнути. Богутовський. Ця баржа, здається, завтра туди їде. Пришвартуйтесь до неї.

Аркадій. Так і зробимо. Я вже не можу тягнути. Усю шкіру канатом зірвав. (Показує на плече.)

Леонід. А я терплю, аби тільки ти хороші ролі писав. Богутовський. Пишете п’єсу?

Аркадій. Написав, зараз шліфую. Леонід допомагає, він буде грати головну роль.

Леонід. Блискуча п’єса! Найкраще, що ти написав.

Аркадій. Я б хотів, щоб глядач погодився л тобою, хоч на п’ятдесят процентів.

Леонід. Я вірю! І нам, акторам, і глядачеві набридли п’єси, де тільки перуть брудну білизну на кухні... Набридли побутові деталі, набрид безкрилий реалізм, як би його по називали. Справжнє мистецтво — це вільна гра фантазії, Сміливість, сміливість і ще раз сміливість, як сказав Дайтон ⁵!

Богутовський. Дуже вірно!

Леонід. Ідеальний герой потрібен нам, а не копирсання в маленьких душах сірих людей.

Богутовський. Браво! Я завжди так думав.

Оля. А хіба такими люди родяться? Хто ж вииен, що не всі герої?