Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 166)

Леонід. Самі. У нас є усі можливості для духовного розвитку людини.

Магдалина. Вірно! А коли ще зарплатню підтягнуть та ціни знизять, такий піде розвиток'...

Богутовський (суворо). Магдалино!

Магдалина. Не розумію тебе...

Вероніка. А про що п’єса?

Аркадій. Про наших учемих-фізиків.

Леонід. Атомників.

Богутовський. Цікаво.

Леонлд. У центрі молодий учений-фізик. Він увесь в науці, людина однієї полум’яної пристрасті. Чудова роль!

Аркадій. Не перебільшуй.

Леонід. Слова які... Нейтрони, протони... Нейтрино... Відчуваєте, як це прозвучить зі сцени... У героя є дружина, красива, але...

Вероніка. Міщанка?

Леонід. Гірше. Вона працює асистенткою у чоловіка, не може пережити його славу, заздрість роз’їла її душу,

і в третій дії... (Пауза. Дивиться на Вероніку.)

Вероніка. Що?

Леонід. Кидає його. Втекла, як боягуз, навіть не попрощалась.

Вероніка. А він любив її?

Леонід. Надзвичайно! Коли дізнався про її вчинок, від хвилювання зробив якусь помилку на робо і і опромінився. Кінчається п’єса — його відкриття услаьило науку, а він вмирає... В останній сцені він говорить друзям про свої мрії, так говорить, що без сліз читати не можна. Не можна!

Вероніка. А дружину згадує?

Леонід. Ні.

Богутовський. І довго працювали ви над п’єсою?

Аркадій. Два роки матеріал вивчав, Я ж не фізик. Дуже важко було.

Магдалина. Це буде трагедія?

Аркадій. Драма. Боюсь тільки, у мене багато технічних термінів. Чи не розхолодить це глядача?

Леонід. Що ти? Це створює особливу атмосферу. Нейтрони... Протони, як там ще... Розитрони.

Аркадій (посміхнувся). Позитрони...

Богутовський. Дуже добре, що ви написали таку п’єсу. Мистецтво не може існувати без героя однієї великої пристрасті.

О л я. А який він?

Богутовський. Оригінальна, видатна, талановита людина. Вона — центр кожного великого твору.

Оля. Ну, а ті, що не мають таланту, оригінальності, вони хіба не можуть бути в центрі?

Вероніка. Ні. Вони можуть тільки заздрити або бути рабами талановитих героїв. (До Аркадія.) Вибачте за жарт.

Аркадій. І проста людина може бути героєм, але коли вона стає ним, тоді це вже не проста людина, а герой.

Леонід. Герої — це наші маяки в усіх галузях життя ⁶.

Оля. А як вони стають маяками?

Леонід. Вони борються.

Оля. А чому одні борються, а другі ні?

Леонід. Бо ті не доросли.

Оля. А чому не доросли?

Леонід. Бо вони ще не усвідомили величі завдань.

Богутовський. Вірно!

Оля. А чому не усвідомили?

Леонід. Чому? Чому?.. Аркадію, скажи ти... Це по твоїй лінії.

Аркадій. Тебе питають, відповідай.

Богутовський. Олю!

Оля. Хвилинку, тату. Так чому?

Леонід. Бо живуть вони як обивателі.

Оля. Але ж маяки — це маяки, а народ — це море. Море обивателів? Невже це так?

Леонід. Аркадію, я вже упрів. Давай!

Магдалина. Олю, і чого ти... Не розумію...

Оля. Обивателька Магдалино Романівно, прошу вас, не перебивайте обивательку Олю...

Леонід (до Аркадія). Ну...

Аркадій (до Вероніки). Я б хотів почути вашу думку.

Вероніка. Я дам відповідь вичерпну (дивиться на Леоніда)_у тільки не зараз.

Аркадій. А може, ви? (До Макара.)

Богутовський. От хто нам точно скаже. Макар Степанович - один з найпередовіших будівельників греблі. Справжній маяк.

Л соні д. Просимо.

Макар. Це, мабуть, у кожного по-своєму.

Аркадій. Ну, а як ви стали маяком?

Макар. Чесно кажучи, незручно й* згадувати...

Богутовський. Просимо.

Макар. У нас був старий електрозварник, Архип Оми-симович, такий вредний чоловік, язик мав, повірите, як шило.

Богутовський. Шило... Я думав, що це (дивиться на Магдалину) привілей жінок. (Сміється.)

Магдалина. Не перебивай.

Макар. Щодня приходив до нас у молодіжну бригаду

і починав: «Ну, херсонські когути, довго ви будете кукурікати на таких нормах? Де ваша совість, честь?» Так нам набрид, що я сказав хлопцям: «Ану, давай покажемо йому, які ми когути херсонські». Підготувались і врізали. Потім пас