Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 168)

Леонід. Куди ваш корабель піде, вниз чи вверх?

Г роза. Уверх... А що?

Леонід. У нас мотор зіпсувався в човні, чи не могли б ви дозволити нам пришвартуватись до вашої баржі, за плату, звичайно, щоб до міста дійти...

Гроза. А ви хто будете?

Леонід. Я артист, а це мій друг.

Гроза. Артист! (Пауза.) Фокуси робиш чи співаєш? Леонід. Граю в драматичному театрі, а мій друг робить фокуси, навіть шпаги ковтає...

Г роза. Шпаги... Я шість куль проковтнув, а осколкам

і рахунку нема, а живу краще всіх, зрозумів? (До Аркадія.) А скло зубами можеш згризти?

Аркадій. Ні.

Гроза. А я знав одного, Яшка Занзібер, артист з Одеси, фокусник, по десять чарок згризав... От талант! З ним я у розвідку ходив. Пером йому земля... Великий був пройдисвіт, заслужений артист!

Леонід. Дозволите пришвартуватись?

Гроза. Не положено...

Леонід. Ми заплатимо.

Г р о з а. Я хабарів не беру... Не положено... Зрозумів?..

Леонід. Ясно! Вибачайте, капітане!

Г роза. Візьмеш півлітра — і швартуйтесь... Не для мене, ні. На воді не п’ю... А як прибудемо... Тоді дозволяю... Разом вип’ємо, коли фокуси покажеш.

Леонід. Єсть, капітане!

Гроза (сів). Я шкіпер. На баржі у мене є матрос, дочка моя Юля. (Витягнув великого ножа, розкрив.) Обережно з нею, хлопці, бо коли що... (Загнав ножа в кавун.) Рощот зі мною... Ясно?!

Аркадій. Не турбуйтесь. Ми на жінок і не дивимось...

Г роза. Алкоголіки, значить.

Леонід. Ні. Ми делікатні і благородні.

Гроза. Благородні... По ваших вивісках не видать! А де ти служиш?

Аркадій. Я письменник.

Г роза. Письменник... Тоді пробач. А про що пишеш?

Аркадій. Про людей...

Гроза. А яких описуєш?

Аркадій. Різних.

Леонід. Героїв нашого життя прославляє.

Г роза. Героїв?.. А про тих, кого згадують в День Перемоги, пишеш?

Аркадій. Кого ви маєте на увазі?

Гроза. Не догадуєшся?

Аркадій. Ні.

Гроза. Що солдатську славу заробляли кров’ю... От скажи, чому тепер ніхто не носить бойових медалей і орденів на свята?

Леонід. Війна давно закінчилась, люди забувають про ті роки...

Г роза. Забувають... А як клялись: «Ми не забудемо!» Тепер ніхто не питає: а що ти робив у час війни... Ніхто! В Москву питав про друга... Не відповіли... Може, ти напишеш? Допоможи...

Аркадій. З охотою. А що саме?

Г роза. Був друг у мене, командир розвідки Іван Весна. Краси такої парубок, що у медсанбаті усі сестри пересварилися з-за нього. Любили ми його дуже і, коли попадали в халепу, берегли, як дитину. Ви чули про таке місто Тим?.. У Курській області...

Аркадій. Знаю...

Г роза. Може, були там?

Аркадій. Проїздив... На горі стоїть.

Гроза. Так от там, на околиці, ми з Іваном Весною брали «язика». Ніч була місячна, німці помітили нас і оточили. Мене першого прошили кулі автомата. Поранили й Весну. Бачимо, виходу нема. Кінчились гранати, набої... Тоді Іван Никифорович і каже мені: «Скільки у тебе лишилось у пістолеті?..» — «Жодної»,— відповів я. «У мене дві».

І дивиться такими очима... Не можна передати... Я зрозумів, кажу: «Кінчай мене, Ваню...» — «Ні, це кожен мусить сам зробити. Прощай, Іларіоне...» Вклав пістолет у рот і натиснув, тоді я простягнув руку до пістолета, але взяти не зміг... Все зникло переді мною!.. Прокинувся на горищі в одній хаті. Німці, мабуть, вирішили, що мені кришка. Добрі люди підібрали, а через три дні прийшли наші... Ви бачите, я вижив... Нагородили, а його ні. До цього часу мучить мене... Чи вірно мій командир зробив? Скільки наших було в полоні! І не тільки прості сержанти, але й полковники, і генерали. Чому ж вони не зробили так, як Іван Весна? Скажи.

Аркадій. Тому що вони...

Пауза.

Гроза. Що?.. Боягузи!..

Аркадій. Ні... Вони терпіли не менше, ніж ви..: Я думаю, ні при яких обставинах людина не повинна кінчати своє життя самогубством.

Г роза. Але ж нам говорили тоді...

Аркадій. Знаю, що говорили.

Г роза. Виходить... Ти на війні був?

Аркадій. Був.

Гроза. В газеті?

Аркадій. Там, де раз помиляються.

Гроза. В саперах?

Аркадій. Так.

Гроза. В полоні був?

Аркадій. Ні.

Гроза. І тоді так ти думав? ¹

Аркадій. Тоді я думав так, як і ви.

Гроза. А коли б з тобою так трапилось, як з нами?..

Аркадій. Те ж саме зробив би.

Г роза. Скажи чесно, Іван Весна герой чи ні?

Аркадій мовчить.

Мовчиш... (Встав.) А у мене душа болить... Все сниться мені... німці з усіх боків... І Весна Іван... Його очі... Прокинусь, а я на баржі... Пливуть (пауза), як життя, береги... і сльоза пече... (Помалу пішов. Чути крикнув:) Юлю!.. Юлько!.. Юлю!..

Аркадій одійшов, сів на березі, витягнув записну книжечку.

Леонід (підходить). Яка зовнішність у нього... От грим...