Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 153)

Катерина. Як добре, що його сюди прислали! Вчора я розмовляла кілька годин...

Г а н н а. З ним?

Катерина. Так. Сиділи під липою, коло того столика, пам!ятаєш, де познайомились?..

Ганна. Пам’ятаю... І яке він на тебе справив враження? Катери на. Глибока, цікава людина. Говорили па різні теми... Але я відчула в ньому . якийсь...₀десцокщ. Трудно

сказати, що саме, але думаю—якесь велике горе він пережив

Ганна Горе.

Катерина. Так У нього такі дивні очі.., Вже сивина пробивається, а очі, як у дитини, відкриті, чисті, ніби зразу весь світ хочуть побачити. Мені здається, що я його давно-давно знаю...сНемов попрощались багато років тому, і от він знову повернувся з якогось далекого краю...

Ганна. Катерино, я не впізнаю тебе, Катю... (Дивиться на неї.)

Пауза

Катерина. І я не впізнаю себе, Ганно... (Встала, підійшла до стіни, зняла гітару. Сіла на диван, перебирає струни, наспівує без слів.)

Г а н н а. Ти звідки знаєш цю пісню?

Катерина. Його любима пісня... Які хороші слова. Послухай...

Ой піду я лугом ^|7,

Лугом-долиною,

А чи не зустрінусь З родом-родиною.

Ой там моя сестра Пшениченьку жала,

Сказав я їй здрастуй,

Вона промовчала...

Ганна (тихо). Не треба... Я не люблю цю пісню... Вибач, Катю.

Катерина. Не любиш?..

Входить Ромодан. Катерина встала

Ви?!

Ромодан. Я. А чого ви так здивувались? Добрий вечір.

Ганна. Добрий вечір, Петре Олександровичу. Прошу, сідайте.

Вибігла з другої кімнати Ліда.

Спинилась коло дверей. Вона надзвичайно збуджена.

Ромодан. Лідо!.. (Іде до неї.)

Ліда. Не підходьте! Я вас не знаю. Чуєте? Не знаю. (Іде до Ганни.) Мамо, держись... держись... (До Катерини.) Ви сказали, що тільки дорослих ранять, а дітей — ні. Спитайте в нього, спитайте!..

Г а н н а. Лідо!

Ліда. Це мій батько! Колишній!..

Катерина. Що?

Ліда. Батько... Яке святе слово — «батько»! Всі питають: де, де твій батько?.. А сказати не можеш, соромно... (Вибігла з кімнати.)

Ганна пішла за нею в другу кімнату. Ромодан підійшов до крісла, сів. Катерина дивиться на нього. Велика пауза. Упала гітара з її рук. Входить

Ганна.

Вона підійшла до Катерини, підняла гітару.

Ганна. Катю, візьми Ліду до себе... Катю... Катерина. Добре. (Вийшла.)

З парку долетіли звуки П’ятої симфонії Чайковського. Ганна зачинила вікно, відходить до, Ромодана.

Ганна. Впізнаєш? (Показує гітару.)

Ромодан не відповідає.

(Поклала гітару на диван, сіла.) Пробач, я не думала, що Ліда так тебе зустріне...

Ромодан. Вона знала, що я прийду?

Ганна. Так. У тебе стомлений вигляд...

Ромодан. Багато ходив по полях...

Ган н а. В районі був?

Ромодан. Вчора повернувся.

Ганна. Як на селі тепер живуть?

Ромодан. По-всякому. Є — живуть добре, а є і погано. Завтра вилітаю в Москву.

Г а н н а. Чого?

Ромодан. На Пленум ЦК викликають.

Ганна. Хіба ти член ЦК?

Ромодан. Ні. Але всіх секретарів обкомів викликають. Ганна. Може, чарку вина вип’єш?..

Ромодан. Налий.

Ганна (наливає. У неї тремтить рука). Пролила... прошу... (Подає.)

Ромодан (взяв). А тобі я наллю... (Встав, налив, подає бокал.) Твоє здоров’я, Ганно, і здоров’я Ліди. (Цокнувся.) Ганна. Твоє здоров’я, Петре... (Випила.)

Ромодан. А гарною стала Ліда...

Ганна. Так погано все вийшло...

Ромодан. Зате чесно й щиро. Я цього ждав. Як же ти живеш?..

Ганна. Тепер добре. Працюю в лікарні. Мене поважають. Ліда кінчила музикальну школу на «відмінно», поїде до Одеси. Думаю, що приймуть у консерваторію. Отак і живемо...

Ромодан. Чому ти не відповіла мені на жоден лист? Чому відмовилась від грошей? Я ж батько Ліди...

Ганна. Спочатку про листи. Я не хотіла тобі відповідати. А гроші... Коли я з тюрми вийшла, люди допомогли мені влаштуватись на роботу. Моїх заробітків* нам вистачало. Як бачиш, виросла непогана дівчина. Розумна, здібна... Це вона сьогодні так. Але повір...

Ромодан. Я розумію.

Ганна. Не варто згадувати, що було. Себе хвилювати і тебе... Все минулось. Правда перемогла. Навіть той, хто загрожував мені концтабором, сидить тепер у тюрмі після арешту Берії ^,8.

Ромодан. Я розумію: трудно тобі говорити, і мені нелегко слухати. Проте мовчати найтяжче. Говори, Ганно.

Ганна. Що ж говорити? Коли ти повернувся з фронту і тобі начальник МДБ ¹⁹ показав сфабриковані на мене документи, ніби я у час окупації була зв’язана з німцями,— ти не заступився за мене, а сказав, щоб перевірили, і зразу поїхав у Київ.

Ромодан. Мене викликали в ЦК... Я повинен був поїхати.