Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 152)

Пісня наростає.

КАРТИНА ДРУГА

Невелика кімната. Під однією стіною — диван. Над ним — полтавський килим. Коло дивана другий столик. На ньому—пляшка вина, бокали, фрукти. Під другою стіною два крісла. Між ними — велика стояча лампа під зеленим абажуром. Ліворуч і праворуч двері. Коло стіни, що перед ними, стоїть піаніно. Велике вікно відчинене в сад.

На стінах — маленькі пейзажі і кілька фотографій Ганни з Лідою. Вечір. Горить стояча лампа. Коло піаніно Ліда. Вона тільки почала грати «Місячну сонату» Бетховена ¹⁵. Входить Катерина. Ліда її не помічає. Катерина зняла плащ, сіла на диван. Слухає сонату. Ліда перестає грати. Вона схилилась над піаніно, закрила лице руками.

Катерина (встала, тихо). Лідо...

Ліда (обернулась). Катерино Степанівно... (Витирає непомітно очі.) А я і не почула, як ви зайшли...

Катерина (підходить до неї). Що з тобою, Лідо?

Ліда. Нічого, це я так... (Посміхнулась.) Мене завжди хвилює ця соната Бетховена. В ній ціле море людських почуттів. І ні дна, ні берегів немає їм... Особливо це місце... (Бере акорди.)

Катерина (стала коло піаніно, дивиться на Ліду). Рано... рано, Лідо... «Місячна соната» більше хвилює людей, які хочуть наздогнати літа молодії, а караван іде все далі й далі від них. Коли в серці...

Ліда. Що?

Катерина. Була не одна рана. Тобі ж тільки вісімнадцять років...

Ліда. А коли дитину ударять в саме серце...

Катерина. Дитину можна тільки образити, але вона за цукерок все забуде.

Ліда. Ви так думаєте?

Катерина. Ав тебе сьогодні якось дивно очі блищать. Чи не захворіла?..

Ліда. Ні, ні!

Катерина. А може, ти... (Посміхнулась.)

Л і да. Ні! Цього не буде ніколи. Я буду любити тільки музику!..

Катерина. Не зарікайся. Я теж колись так говорила і не помітила...

Л і д а. У кожного своя доля. Я буду з мамою все життя...

Катерина. І мамі твоїй треба одружитись. Вона ще молода, гарна...

Ліда. А чому ви не одружуєтесь?

Катерина. Чому?..

Пауза.

Ліда. Ви молодші за маму... Чому?

Катерина. Не дивись так... Скажу правду. Коли зустріну... такого... (Посміхнулась.)

Ліда. Орла?

К а т е р и н а. Ні.

Ліда. Сокола?..

Катерина. Пернатими я захоплювалась у твої роки. Коли зустріну людину, яка знає, що таке горе... Де мама?

Ліда. Пішла до перукаря.

Катерина. Я бачу, ви на когось чекаєте? Чи не до тебе сокіл летить?..

Ліда. Ні. До мами має прийти її старий знайомий...

Катерина. Тоді я піду.

Ліда. Він не скоро прийде. Сідайте. Мама просила, щоб ви почекали.

Катерина. В яку консерваторію думаєш поступати?

Ліда. В Одеську.

Катерина. Чому не в Київську?

Ліда. В Одесі море. А як не приймуть — поступлю в рибальську артіль.

Катерина. Що?!

Ліда. Не вірите? Я можу ще не таке втнути. Махну аж на Курільські острови чи на Камчатку — і все.

Катерина. Ех ти! (Обняла її.) А говорила, що.все життя... (Здивовано.) Лідо!.. ^{: 4} ^

Ліда. Що?

Катерина. У тебе сльози на очах... Що з тобою?.. Ліда сіла на диван, закрила лице руками. До неї підійшла Катерима.

Заспокойся, Лідо. Що трапилось?..

Ліда. Сьогодні у мене такий день... Мамі не скажете, що я плакала? Слово?..

Катерина. Слово.

Голос Ганни (з другої кімнати). Лідо!

Ліда. Я, мамо. (Тихо.) Ідіть до неї...

Катерина пішла до Ганни. Ліда встала, витирає очі Підійшла до піаніно,

грає.

Входять Ганна і Катерина.

Ганна. Вибач, що спізнилась. Сідай...

Л і д а іде в другу кімнату.

А ти куди?

Ліда. Ляжу, у мене щось голова трохи болить... (Виходить.)

Ганна. Пробач, Катю, я не зможу піти в парк. Жаль, так хотіла послухати П’яту симфонію ^І6, але не можу. Приїхав один мій старий знайомий, подзвонив, що прийде... Одмовити не могла.

Катерина. Ну що ж, піду одна... А ти тут послухаєш, од вас все чутно, що в парку робиться.

Ганна. Чути, а коли вітер у наш бік, то здається* що в парку сидиш.

Катерина. А може, Ліда піде?

Ганн а. Ні, вона мусить бути дома. Як з нашим будівництвом? Є відповідь?

Катерина. Є, і яка! Вчора я була у своїх на дачі і випадково зустрілась з Ромоданом. Сказав, що говорив з міністром. Все одержимо і до грудня закінчимо.

Г а н н а. Це добре.

Катерина. Роки оббивала я пороги начальства і тут, і в Києві. А він за два тижні все зробив. Людина слова. Пощастило нам.

Ганна. Пощастило...