Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 149)

Вернигора. Так, але я хотів...

Дремлюга. Зняти — і все!..

Ромодан. Ая за те, щоб дати їй слово. Нехай скаже, що думає.

Дремлюга. А як же буде з авторитетом секретаря? Вона ж підкопується під партійне керівництво. Чому ви їй вірите?

Ромодан. А ми і секретарю дамо слово, і Гарбузи витягнемо на трибуну... І вас попросимо виступити.

Вернигора. Я з охотою.

Ррмодан. Чи можемо ми відкрити нараду з такою підготовкою?.. Прошу висловитись.

Калина. Дозвольте. Один редактор, жартуючи, спитав мене колись — що таке телеграфний стовп? Я йому: стовп є стовп!.. А він каже: «Ні! Телеграфний стовп — це відредагована сосна». Так і з цими промовами вийшло. Усе живе гілля, всю правду вирізали і залишили одну стовпонаду на честь голови облвиконкому. Такий метод підготовки треба засудити.

Ромодан. Хто ще хоче висловитись?

Овчаренко. Дозвольте мені. Вся помилка полягає, дійсно, в методі... Я не буду зараз говорити про те, що метод — це справа вирішальна і в науці, і в практиці. Я не буду говорити й...

Калина (перебиває). Дуже добре. Ви за таку параду?..

Овчаренко. Ні! Я згоден з вами. Все.

Ромодан. Хто ще?

Всі мовчать.

Тоді дозвольте мені. Я теж вважаю, що нараду треба відкласти.

Дремлюга. На який термін?

Ромодан. Поки не підготуємо чесно, без брехні. Вашу доповідь я прочитав. Вона така ж, як оці виправлені промови. Кого обдурюєте? Себе! (Пауза.) Я поїду до Дударика, в МТС і до Гарбуза. Вам раджу теж поїхати хоч на місяць, подивитися партійними очима, що робиться в колгоспах, МТС, а тоді писати доповідь. Усім треба поїхати.

Дремлюга. На місяць?! А на кого я облвиконком залишу?..

Ромодан. На Пилипа. У нього виключна пам’ять. Краще за вас буде передавати зведення в столицю.

Дремлюга. Коли ви вважаєте, що мене може замінити Пилип, а доповідь моя брехлива, то я поїду. Тільки не в колгосп, а в Київ. На старості літ у брехунах ходити не бажаю і нікому не дозволю знущатися з мене. (Встав, обійшов до стіни.)

Задзвонив телефон.

Ромодан (взяв трубку). Слухаю... Київ? Хто?.. ЦК?.. З’єднуйте!.. Слухаю... Доброго здоров’я... Добре, записую... Так... Розумію... Буде Пленум у Москві? Так це ж буде справжній переворот у сільському господарстві... Напишу докладно. Що?! Дякую, почуваю себе добре. Як тут зустріли мене? Нормально. Да... І товариш Дремлюга, і товариш Калина... Усі добре зустріли... Будьте здорові! (Поклав трубку.) Виходить, більшість за те, щоб відкласти нараду. Окрім товариша Дремлюги і товариша...

Вернигора. Я згоден з вами.

Дремлюга. Я теж не проти, коли всі так вважають... Ромодан. Дуже добре. Тоді все. Бувайте здорові. А ви, товаришу Вернигора, прошу, залиштесь.

В с і виходять, крім Вернигори. Ромодан підходить до Вернигори, довго

дивиться на нього.

Вернигора (тихо). Я слухаю вас, Петре Олександровичу.

Ромодан. Кирюшо... Що це все означає?..

Вернигора мовчить.

Коли б я не знав, яка світла голова в тебе. Що з тобою сталось? Тебе ж вся Україна знала! Тебе друкували в «Правде» ^и, з тебе приклад брали агрономи... Кирюшо, друже мій, хто тебе так скалічив? (Побачив сльози на очах у Вернигори.) Да-а... Не ждав такої зустрічі. Я не забув, як ми мріяли разом, як ти гаряче доводив, що родючості землі немає меж... Ти ж мене, молодого секретаря райкому, примусив вивчати Тімірязєва ¹², Вільямса, Мічу-ріна ^і3!.. Ти ж в душу мені вклав любов до сільського господарства...

Вернигора витирає сльози, сів, схилив голову на руки.

А пам’ятаєш, як ти мені читав твори римського вченого Колумелли ¹⁴?..

Вернигора. Не забув...

Р о м о д а н. Ні.

Вернигора. Ая нічого згадати не можу... Нема вже Кирила Вернигори, нема... Жити не хочеться... Паперова душа перед тобою... Чинуша проклятий!.. Я розумію, я винён. Проміняв за чин, за поламаний гріш таке життя! Був колись у тебе товариш Кирюша... був... Прощавайте, Петре Олександровичу! (Іде до дверей.)

Ромодан. А як Марина живе? Здорова? Вернигора. Спасибі, здорова.

Ромодан. Бери дружину і зараз приїзди до мене. Сестра моя Варвара буде. Пообідаємо разом. (Підходить до нього.)

Вернигора (ледве стримує хвилювання). Петре...

Ромодан. Друга в біді я ніколи не залишу. Приїдеш?

Вернигора. Я ж... (Схилив голову на його плече.)

З’явилась тепла посмішка на обличчі Ромодана.

Завіса.

КАРТИНА ПЕРША

Двір МТС. Вдалині видно — стоять корпуси під черепицею, за ними — машини, трактори, комбайни... А далі біжать проводи над буйнозеленою плантацією цукрових буряків. Ліворуч у садах — будинки.

На передньому плапі, під старим дубом, па траві і на низеньких лавах сидять трактористи, комбайнери, голови колгоспів, службовії і МТС... За столиком — комбайнер МТС Марченко. Поруч, за другим столиком, стоїть Овчаренко. Він тримає в руках сторінки з лекцією. Коли закінчує читати сторінку, кладе її на столик і, щоб не здув вітер, ставить на неї великий графин з водою. Видно, читає вже довго, бо під графином багато сторінок, а води в ньому мало.

Овчаренко (ні на кого не дивиться, читає). «Однак всебічні індивіди в комуністичному суспільстві не будуть володіти всіма спеціальностями. І при комунізмі буде розподіл праці. Дозвольте мені знову процитувати, що з цього приводу говорить наш відомий вчений, доктор філософських наук товариш Нудник. Цитую з капітальної праці товариша Нудника: «Основні риси комунізму глибоко розкриті з геніальною прозорливістю великим основоположником марксизму Карлом Марксом. Карл Маркс, як відомо, вчить...» Цитую Карла Маркса з капітальної книги товариша Нудника...

Марченко. Вибачте, товаришу Овчаренко. (Встав, звертається до всіх.) Товариші! До нас у МТС приїхав сам товариш Овчаренко, щоб прочитати лекцію. Ми запросили на цю лекцію і голів колгоспів. А що ж у нас вийшло на сьогоднішній момент? Товариш Овчаренко (дивиться на нього. Овчаренко п'є воду) не пожалкували для нас неділі, дуже уважно читають нам уже дві години, в той час, коли, може, і їх у неділю чекають дома жінка та дітки, а окремі товариші в цей момент систематично сплять, а Коровай Мехтодь навіть хроплять...

Чути, як хропе Коровай.

Штовхніть його!

Голос з місця. Штовхали, не помагає...

Марченко (розсердився). Та смикніть його за вуса, щоб аж у носі закрутило!..

Г о л о с и. Зараз смикнемо.

Всі дивляться на Коровая. Молодий тракторист смикнув за вуса.

Коровай (крикнув). Га? (Чхнув, потім протирає очі і питає голосно.) Кінчив?

Марченко. Прошу слухати уважно! (Поклав дзвінок на стіл, підійшов до Овчаренка, взяв графин, наливає.)

Подув вітер, і дві сторінки доповіді полетіли.

Коровай (крикнув). Держи! Лови!

Марченко. Закликаю до порядку!.. Продовжуйте, товаришу Овчаренко...

Овчаренко. Вибачте, я трохи затягнув лекцію. Я пропускаю кілька сторінок.

Голосиз місць.

— Нічого, нічого.

— Катай, катай усе...

— Наш директор до третіх півнів говоре...

— Ми звикли...

Марченко. Тихше! Молодь, припиніть двіженіє... Качан, ти куди?..