Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 146)

Г о р и ц в і т. Ні, я на пенсії, але вдома у мене дуже багато роботи.

Ромодан. Вибачте, скільки вам років?

Г о р и ц в і т. Хоч жінок про це і не питають, але я ніколи не приховувала свої роки. Мені, Петю, неповних вісімдесят п’ять. Тільки за два місяці буде.

Ромодан. Ніколи не дав би вам і сімдесяти... Ви дуже добре виглядаєте...

Г о р и ц в і т. Спасибі, Петю. Я б краще виглядала, коли б не такі турботи звалились на мене.

Ромодан. А що таке у вас?

Горицвіт. Шістдесят років провчителювала і ніколи не мала такого клопоту, як зараз. Ти не забув моїх молодших сестер Євгенію і Ольгу?

Ромодан. Як же, пам’ятаю! Євгенія Олексіївна викладала географію, а Ольга Олексіївна — математику. Як вони живуть?

Г ори цвіт. Живуть у мене, теж на пенсії. Ользі тепер шістдесят п’ять, Євгенії — шістдесят сім років. Дуже вони якось постаріли. Я за ними, як за дітьми, ходжу. Повіриш, нема нічого гіршого, як мати діло з старухами. Такі вони вередливі і заздрісні... Біда мені з ними. Як я рада, Петю, що ти став у нас тепер партійним керівником! Вітаю тебе, бажаю успіху. У нашому будинку зсі раді. Я прийшла тобі це сказати.

Ромодан. Дякую. Постараюсь виправдати ваше довір’я.

Горицвіт. Скажи, Петю, а як ти живеш? Як здоров’я? У тебе часто голова боліла, а як тепер?

Ромодан. Не болить. Все в порядку.

Г орицвіт. Я всім розказувала, як ти вчизся, яка в тебе виключна пам’ять... Не забув історію?..

Ромодан. Думаю, що ні.

Горицвіт. Я розказувала сусідам, як ти любив історію. А хіба можна її не любити?.. Кожна наука має свою душу, а історія — це душа народу, і її треба любити, як матір рідну... А в нашому місті історичний музей в дуже поганому стані: три кімнати, стеля протікає... На стінах поганенькі фотографії та все написи — і навіть з помилками. Нема портретів Суворова, Хмельницького ⁹... А на головній вулиці — велика вивіска: «Ательє жіночих мод імені Суворова».

Ромодан. Така вивіска є?

Горицвіт. Є. Я туди заходила, дві години говорила директорші, що Суворов ніколи не захоплювався жіночими модами. А вона мене вислухала і каже: «Я сама дружина генерала і краще за вас знаю, що люблять військові...» На такий аргумент я не могла знайти відповіді...

Ромодан. Трудно... трудно...(Сміється.)

Горицвіт. Попроси міськраду, щоб дали нове приміщення для музею. Я туди п’ять років ходжу, прошу, але все тільки обіцяють...

Ромодан. Добре, попрошу.

Горицвіт. І ще у мене є прохання до тебе. У нас у домі щоранку бувають невеликі конференції.

Ромодан. Які?

Горицвіт. На кухні. Будинок старий, одна кухня на всіх мешканців цілого поверху. Дізнались господарки, що я збираюсь до тебе... І от попросили передати тобі вітання і списочок. (Дістає з сумки, одягає окуляри.) Просять, зверни увагу: в місті нема де купити (читає) перше — лопат,, друге — сап, третє — грабель. У кожного є город за містом... Четверте — мішків нема. Ти вибач, Петю, що я з позапартійними справами...

Ромодан. Прошу, прошу.

Горицвіт. І ще... У дворі в нас хороший сад, ми всі доглядаємо його, а садових ножиць теж нема...

Ромодан. Дайте мені цей списочок...

Горицвіт. Візьми, Петю. (Подає.) Вибачай, що я по старому знайомству...

Ромодан. Що ви, Олександро Олексіївно! Я дуже радий, що бачу вас.

Горицвіт (встала). Будь здоров.

Ромодан. Будьте здорові.

Горицвіт. А коли в музей поїдеш?

Ромодан. Завтра.

Горицвіт. Поїдь сьогодні, не відкладай. Ти ж знаєш, Петю, як важко буває, коли уроки відкладають на завтра...

Ромодан. Сьогодні поїду.

Г ори цвіт. Це добре. Ти завжди був таким.

Входить І в а и е н к о.

Ромодан (до Іваненка). Відправте Олександру Олексіївну на моїй машині.

Горицвіт. Спасибі, Петю. Я до тебе буду заходити, тільки скажи помічнику, щоб доповідав. А котра тепер година?

Іваненко. Друга. (Виходить.)

Горицвіт. Біжу до своїх старушенцій! Мабуть, уже пересварились... Вони без мене так бешкетують... Просто біда з ними! (Вийшла.)

Ромодан сідає за стіл, взяв список Горицвіт, мовчки читає, посміхається, пише в блокноті. Входить О в ч а р е н к о. В руках у нього тека з паперами.

Овчаренко. День добрий!

Ромодан. Добрий день, товаришу Овчаренко. (Продовжує писати.)

Овчаренко. Прошу пробачити, я трохи запізнився. У мене затягнулось засідання... Наша інтелігенція любить так багато говорити...

Ромодан. Вибачте... (Взяв телефонну трубку, набирає номер.) Товаришу Черепок? Ромодан говорить, день добрий. Я вам зараз надішлю записку і з нею один списочок... Завтра о десятій ранку прошу доповісти мені з цього приводу. (Поклав трубку.) Хто багато говорить?

Овчаренко. Наша інтелігенція. А кому-кому, як не їй, треба було б навчитись викладати свої думки точно, стисло, без зайвих слів!.. А все це тому...

Ромодан (натискує кнопку). А яке засідання у вас було?

Входить Іваненко.

Овчаренко. Вибачте, Петре Олександровичу. А всс це тому...

Ромодан (передав Іваненку записку і список. Тихо). Зараз одішліть! (До Овчаренка.) Слухаю.

Овчаренко. Тому, що не вміють логічно мислити. На жаль, у наших школах логіку викладають погано... А, як відомо, всі великі філософи любили логіку і говорили про її виняткове значення. Філософи розуміли...

Ромодан. Вибачте, Гавриле Онуфрійовичу, з приводу якого питання було у вас засідання?

Овчаренко. У нас скоро має відбутись широка нарада ветеринарів і зоотехніків. Скликає облвиконком.

Ромодан. Хороша справа.

Овчаренко.А хто говорить, що погана?! Дуже важлива нарада. Але як її готують? Комісія, в яку ввійшли найви-датніші спеціалісти нашої області, працювала місяць, і от що сьогодні принесли вони в обком. (Витягнув папірець.) Ви тільки послухайте, який порядок денний вони пропонують. Одне питання! (Читає.) «Боротьба з яловістю корів...» І принесли тези доповіді. Я прочитав і питаю їх: а Павлов де?

Ромодан. Хто?

Овчаренко. Гордість і слава нашої вітчизняної науки, великий фізіолог Павлов ¹⁰ — де він? — питаю я членів комісії. Хіба можна так формулювати доповідь?! Хіба можна лише один раз згадати (і то — тільки в кінці) велике ім’я Павлова!..

Ромодан. А що ви їм запропонували?

Овчаренко. Тези переробити, а доповідь назвати: «Яловість корів у світлі вчення великого Павлова».

Ромодан. Ви гадаєте, так буде краще?

Овчаренко. Інакше бути не може! Хіба яловість корів — це не проблема відповідних рефлексів?.. А у них?.. От почитайте тези — повзучий емпіризм! Все зводять тільки до кормів.

Ромодан. Вибачте, Гавриле Онуфрійовичу, а коли б вас, незважаючи на вашу комплекцію, годували місяців п’ять одним черствим хлібом і холодною водою,— у вас були б відповідні рефлекси?

Овчаренко. Я не розумію вас. Ми говоримо про яловість корів.

Ромодан. Коли корова жує цілу зиму солому, а в нас це часто трапляється, то хіба будуть у неї відповідні рефлекси?..

Овчаренко. Не згоден! Все ж таки нервова система, як учить Павлов...