Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 145)

Ромодан. Не обходять, але й не дивляться.

Варвара. А ти держись! Купи собі гітару, ти ж колись так грав, що всі дівчата умлівали...

Ромодан. Що .було в молодості, те вже спливло.

Варвара. Так... Роки біжать... Ганну бачив? Вона тут.

Ромодан. Знаю.

Варвара. Був у неї?

Ромода п. Ще ні.

В а р в а р а. А я була. Дочка твоя такою гарною стала...

Ромода н. Згадувала мене?

Варвара. Ні. Я навертала розмову, а вона — ні пари з уст. Так і Ганна. Образив ти Ганну, а дочка за матір держиться...

Ромодан. Не хотів я її образити. Невже ти мені не віриш?

Варвара. Вірю, Петре. Але так сталося...

Ромодан. Чого ти кинула село?

Варвара. А хіба я тобі не розказала?.. Додам ще: оці ордени дали мені за врожай кукурудзи. А тепер по всій області її нема в плані вже третій рік. А яких кабанів ми відгодовували і скільки!.. Хіба комунізм може бути без сала й ковбаси?.. Хіба ми турки?.. (Сміється.) І вони їли б, та не мають.

Ромодан. їм заборонено. Релігія така.

Варвара. Релігія? А хіба ми колись не постили? А тепер навіть попи ковбасу в піст молотять та ще й горілкою запивають...

Ромодан. Де ти будеш о шостій годині?

Варвара. У себе в гуртожитку.

Ромодан. Я пришлю машину, пообідаємо в мене, поговоримо про все докладно...

Варвара. Добре. Я сьогодні вихідна, працювала в неділю.

Ромодан. А чого в неділю?

Варвара. Дуже спішне діло. Примусили в неділю працювати: одному начальнику гараж закінчували...

Ромодан. Гараж?! Що це за вельможа такий тут об’явився?..

Варвара. Не пам’ятаю прізвища.

Ромодан. А ти дізнайся. Я йому покажу! Гараж боком вилізе...

Варвара. Не приведи господи! Що ти!.. (Встала, іде.)

Ромодан. Ні, ні. Таких вельмож бити треба.

Варвара. Може, він і не знав, а помічники так постарались.

Ромодан. Тоді він шляпа, коли не бачить, що під носом робиться. Чекай, а чи не в парку гараж ви будували?

Варвара. Якісь дерева там росли, росли... Я не прощаюсь, Петре. (Виходить.)

Входить Ройовий.

Ройовий. День добрий, Петре Олександровичу.

Ромодан. День добрий. Сідайте. Прочитав вашу записку...

Ройовий. I як?

Ромодан. Дуже хороша. Я написав листа і разом з вашою запискою надіслав у ЦК.

Ройовий. Уже надіслали?

Ромодан. Так. Питання будівництва, які ви ставите, важливі не тільки для нашої області, але й для інших міст. Дуже переконливо, із знанням діла ви написали. Я певний, що буде рішення ЦК!

Ройовий. Велике спасибі.

Ромодан. За що? Вам спасибі. І ми на бюро приймемо рішення.

Ройовий. Пробачте, я тільки... Як вам сказати... стурбований.

Ромодан. Чим?

Ройовий. Гордієві Опанасовичу я не встиг передати копію записки...

Ромодан. Передайте.

Ройовий. Але ви вже послали її в ЦК. Він може образитись... Будь ласка, ви як-небудь... Ви розумієте... У нього характер...

Ромодан. Поговорю.

Ройовий. До побачення.

Ромодан. До побачення. Одне питання до вас...

Ройовий. Будь ласка.

Ромодан. Чи не здається вам, що коли людина занадто схиляється перед авторитетом, це зв’язує її волю, навіть породжує боягузтво та потворне чинопочитания. А комуніст мусить бути завжди попереду, сміливим, ініціативним і ніколи не забувати, що в партії всі рівні.

Ройовий. Це вірно. Я розумію вас... Розумію всім серцем...

Ромодан (посміхнувся). Дуже добре. Вітайте вашу дружину.

Ройовий. Дякую.

Задзвонив телефон.

Ромодан (узяв трубку). Так... Будь ласка... У мене, зараз передам. (До Ройового.) Вас просить Гордій Опа-насовнч.

Ройовий (взяв трубку). Так... Слухаю!.. Ще вчора все зроблено... Чому не доповів!.. Я не міг вас знайти, дзвонив, дзвонив... Що?.. Ви, Гордію Опанасовичу, на мене не кричіть. Я не чинуша, а голова міської Ради депутатів трудящих. Зрозуміли? (Поклав трубку, до Ромодана.) Вибачте...

Р о м о і* и (і виходить. В дверях з’являється Олександра Олексі ї її -и а Г о р и ц в і т, а за нею — Іваненко.

Горицвіт. Петю, мене не пускають до тебе!..

Ромодан. Це ви, Олександро Олексіївно?

Г о р и ц в і т. Я... я, Петю... (До Іваненка.) А ви не вірили!

Ромодан. Прошу, заходьте.

Горицвіт входить до кабінету.

Гори цвіт. Впізнав! Я так і знала, що ти не забудеш свою стару вчительку. Дай же я тебе поцілую. (Цілує в лоб.)

Ромодан. Сідайте, Олександро Олексіївно. Як ваше здоров’я?

Горицвіт (сідає). Добре. (Знімає шаль, на грудях у неї ордени Леніна, Трудового Червоного Прапора і медаль.) Увечері тільки після роботи трохи крижі болять.

Ромодан. Невже ви ще в школі працюєте?