Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 141)

Тетяна. Треба їх примусити! А то з Феді всі вимагають, критикують, а хіба в нього на голові капуста росте?.. Федя день і ніч робить...

Терещенко. Тетяно!

Т е т я н а. Я правду кажу. У Феді ці дні так болять зуби, а він навіть до лікаря не має часу зайти. А чому?

Терещенко. Тетяно, припини!.. (Шарпнув її за руку.)

Ромодан подивився па Катерину.

Надія. Мабуть, застудили. Чи не флюс? У вас ніби права щока підпухла?..

Тетяна. І який флюс був!.. Минулої суботи, коли вернувся од вас, у Феді обидві щоки так спухли...

Терещенко. Та замовкни! Кому це цікаво!... (Оді-йшов, витирає хустинкою лоба.)

Ромодан (тихо до Катерини). Що ви посміхаєтесь? У людини таке нещастя...

Катерина. Я... я... (Ледве стримує сміх.) Вам здалося... (Пішла в парк.)

Ромодан. Катерино Степанівно!

Катерина не обернулась.

Тетяна (до Ромодана). Отаке завжди з нею.

Марія. Вона дуже нервова.

Ромодан. Хіба? Я щось не помітив.

Марія. Дуже! Торік поховала чоловіка. Хороший лікар був. Повертався вночі з села від хворого, і на їх машину налетіла вантажна.

Ромодан. Яке нещастя! А діти є у неї?

Марія. Немає. Жаль її! Катерина — дуже здібний хірург. її так усі люблять.

Тетяна. Треба їй заміж виходити. Ще молода, гарна...

Надія. І слухати не хоче...

Тетяна. Ви були у нас в парку культури?

Ромодан. Був. Хороший парк. Видно, з любов’ю будували.

Марія. Чуєш, Ройовий?

Ройовий. Що?

Марія. Тебе хвалять за парк культури. Це його труди. Три роки будував...

Надія. Що? А товариш Дремлюга де був? Може, у відрядженні?..

Ройовий (посміхнувся). Вірно, Надіє Степанівно. Не можна забувати, Маріє, що парк ми будували під особистим керівництвом Гордія Опанасовича.

Терещенко. А хіба тільки парк?.. Все, що ви бачили, Петре Олександровичу, в нашому місті нового і що ви побачите в області,— все це зроблено за ініціативою і піклуванням товариша Дремлюги. Хіба таке місто було, коли ми приїхали сюди?..

Надія. Про це всі знають, Маріє Миколаївно...

Марія. Вибачте, Надіє Степанівно, може, я но так висловилась, але я...

Надія (перебиває). Може... може... Це у вас не впорімо.

Терещенко. У Гордія Опанасовича стільки ініціативи, що йому тут тісно...

Ромодан. Не розумію, чому тісно?

Терещенко. Масштаб у нього не обласний. Республіканський, а може, й всесоюзний. Його вистачить!..

Надія. Що ви, Федоре Гавриловичу! Ми люди скромні, Гордій Опанасович нікуди з області не поїде. Йому ж пропонували пост міністра заготівель. Інший би, підстрибуючи, побіг у Київ. А що Дремлюга відповів? Ви ж чули?

Ройовий. Категорично відмовився. Ка-те-го-рично!

Марія. Це правда. І сказав, що на такому посту легко шию можна зламати...

Надія. Не він, а я говорила.

Марія. Може, й ви. Пам’ятаю тільки, що була така розмова... Вибачте...

Надія. Прошу, Тетяно Свиридівно, у вас є тройчатка?..

Тетяна. На жаль, нема.

Надія. У мене чогось так голова розболілась...

Тетяна (тихо). Не дивно. (Дивиться на Марію.)

Марія. У мене є, Надіє Степанівно.

Ромодан (до Ройового). Де ваша дружина працює?

Ройовий. Вчителює.

Ромодан (до Терещенка). А ваша?

Терещенко. В універмазі. Завідує парфюмерним відділом.

Ромодан. Хімік?

Терещенко. Ні, практик. Вона виключно тонкий нюх має...

Ромодан. О, це талант великий!..

Входить Катерина.

Катерина. Гордій Опанасович півгодини як виїхав. Дзвонили з прийомної.

Надія. Прошу всіх до нас!... Прошу.

Всі йдуть.

Ромодан. Вибачте, Надіє Степанівно, я за кілька хвилин буду.

Надія. Будь ласка.

Ромодан взяв теку, іде в будинок. Входить Дремлюга, а за ним — його помічник з великим портфелем у руках.

Дремлюга. Пилипе!

Пилип. Слухаю, Гордію Опанасовичу!

Дремлюга. Я тут з Петром Олександровичем поговорю, а ти побудь недалеко. Може, якась цифра чи довідка буде потрібна.

Пилип. Слухаю.

Дремлюга. Тільки не лізь на очі. Сядь під тим кущем. Та не засни!

Пилип. Слухаю. Мабуть, уже всі гості зібрались, чекають на вас.

Дремлюга. А ну їх під три чорти! Не до них мені сьогодні.