Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 140)

Ромодан. Що?

Катерина. Святу неправду говорять...

Н а дія. Катю, що ти плетеш!..

Ромодан. Від цього легко відучити.

Катерина. Легко?.. Я не бачила таких, які не любили б, коли їм кадять.

Ромодан. Невже?

Катерина. Щиро кажу. І це не тільки спостереження. Коли мені хтось в очі бреше, я не подивлюсь, хто він, ніколи не змовчу. Але коли мені лицемірно кадять, усім єством відчую презирство до того, хто це робить, проте спинити його не можу. З вами не було такого?..

Ромодан. Колись було, тепер — ні. Життя мене вилікувало від цієї хвороби.

Надія. А я люблю, коли все добре, коли люди одне одному в очі говорять тільки хороші слова. В житті і так багато всяких неприємностей. Нащо про них згадувати? Це дуже шкодить здоров’ю і породжує гіпертонію...

Ромодан. Хіба?..

Надія. А чого у нас тепер так багато гіпертоніків?

Катерина. Найчастіше — від непомірного апетиту

Надія. У чий це ти город кидаєш камінці?..

Катерина. Ти знаєш, не треба уточнювати.

Надія. У Гордія тиснення від клопоту. На його плечах уся область.

Ромодан. Катерино Степанівно, ви казали, що у вас є до мене справа?..

Катерина. Вибачте, що в перший день нашого знайомства я звертаюсь до вас з проханням...

Надія. Невже про лікарню почнеш?..

Катерина. Так.

Надія. Попереджаю: вона двом вашим попередникам життя не давала, а Гордія замучила...

Ромодан. Дякую за попередження. Я слухаю вас, Катерино Степанівно.

Катерина. Надю, піди перекуси що-небудь, поки я буду розказувати... Тобі це так набридло, боюсь, що схуднеш...

Надія. Не бійся, розказуй.

Катерина. Четвертий рік б’юсь, щоб збудувати в нашій лікарні новий корпус. У нас тільки вивіска «Обласна лікарня»! Скільки у мене листів від колгоспників!.. Кожне слово сльозами омите. Не завжди в районі можна зробити складну операцію...

Ромодан. Не запланували вам будівництво?

Катерина. Навпаки! Усе є: гроші, і проект давно затверджено, і стіни зведені...

Ромодан. А чого бракує?

Катерина. Заліза на дах, парового опалення, вікон, дверей... Паркету... Багато треба.

Ромодан. Приходьте в понеділок о дев’ятій годині в обком, я викличу будівельників, і поїдемо на будівництво. Зможете?

Катерина. Дякую, буду. (Посміхнулась.)

Ромодан. Чого ви посміхаєтесь?

Катерина. Двадцятий раз поїду з начальством на будівництво.

Надія. Вона думає, що проти неї все керівництво...

Ромодан. Вірно думає, коли не допомагають...

Надія. Як не допомагають?! Гордій Опанасович стільки разів слухав на засіданні, розносив будівельників, але, коли з центру не дають матеріалів, що можна зробити?

Р о м о л а и. Побачимо.

Надія. Гості йдуть... (Встала, пішла назустріч.)

К л тер и на. То голова міськради Ройовий і його дружніш. І товариш Терещенко — теж з дружиною.

Входять Терещенко, Ройовий та їх дружини.

Ройовий. День добрий, Петре Олександровичу.

Ромодан. День добрий. (Вітається.)

Ройовий. Моя дружина, Марія Миколаївна.

Н а дія. А це — наш плодоовоч, Федір Гаврилович Терещенко, і його дружина Тетяна Свиридівна.

Ромодан. Дуже приємно. (Вітається.)

Ройовий. Я дзвонив вам уранці, хотів запросити на виставку.

Ромодан. Яку?

Ройовий. Товарів ширвжитку.

Марія. Там такі чудові речі!

Терещенко. Чудові!..

Марія. Обов’язково підіть.

Ромодан. Неодмінно подивлюсь. Я сьогодні вранці ходив по місту. Багато хороших будинків збудували...

Ройовий. А хто вам показував місто?

Ромодан. Один ходив. Я місто добре знаю.

Катерина. Ви тут бували?

Ромодан. До війни. Я родом з цієї області.

Ройовий. Невже?

Ромодан. Родився в селі Вишеньки Очеретянського району.

Надія. Це далеко од міста?

Терещенко. Сто п’ятдесят кілометрів. Ми там огірки і ранню капусту заготовляємо. Очеретянський район найбільше поставляє нам. Вони добре заплаву ріки освоїли!

Ромодан. А куди ці овочі діваєте?

Терещенко. Продаємо.

Ромодан. Де? В ларках я не помітив...

Терещенко. Мало заготовляємо, це вірно.

Ромодан. А чому?

Терещенко. Не від нас залежить. Не хочуть колгоспники вирощувати овочі. Просто біда з ними!..