Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 138)

Самосад. В суботу ми не приймаємо. В суботу кожна порядна людина приймає тільки в себе. Кажу авторитетно!

Ромодан. Я бачу.

Самосад. На мою сопілку дивитесь?..

Ромодан. Так. Уперше бачу такий інструмент. Самосад. Під Кенігсбергом ³, коли ми взяли мисливський палац Герінга, мені оцю німецьку сопілку подарував гар... гар... гармідинер.

Ромодан. З боєм палац брали?

Самосад. Ні! Німці повтікали, залишився в палаці тільки один старий гармідинер...

Ромодан. Вірно!

Самосад. А ви теж там були?

Р о м о л а н. Був. I камердинера бачив, тільки він лежав у дим п’ятій.

С і\ м о с а д. Так це ж ми його напоїли! Хороший дід, добро мив горілку і все кричав: «Гітлер капут!» Однією бойовою дорогою ми йшли, виходить — ми бойові друзі!..

Ромодан. Виходить...

Самосад (встав). Руку, товаришу бойовий!..

Ромодан (встав, подав руку). А от сльози — це вже не по-бойовому!

Самосад. А де сльози ви побачили?

Ромодан. У бойового друга. (Посміхнувся.)

Самосад. Простіть. Згадав наше солдатське життя. Лікар каже, що мої нерви не зовсім у порядку. А я думаю, що це у мене від шести раненій... Правда, всі вони удачні, так що живу і навіть інвалідом себе не вважаю.

Ромодан. Оце добре!

Самосад. Ау вас були ранєнія?

Ромодан. Чотири.

Самосад. Удачні?

Ромодан. Не дуже, ще два осколки сидять...

Самосад. І ви сьорбнули...

Ромодан. Як і всі... Скільки вам років?

Самосад. Сорок п’ять, а по суботах — тридцять п’ять.

Ромодан. Чому?

Самосад. В суботу я голюсь і вуса ставлю на струнко. (Показує.) Е, що було, то було! Давай, друг, пивка вип’ємо. Вгощаю.

Ромодан. Дякую, але я жду...

Самосад (перебиває). Ходити нікуди не треба. Ось тут, я зараз... (Підійшов до липи, засовує руку в дупло, витягає пляшку пива, потім кварту, ставить на стіл.) Тільки нікому про мій магазин!..

Ромодан. Нікому!..

Самосад (відкриває пляшку). В яких чинах служили?

Ромодан. Полковником.

Самосад. Не дослужились до генерала?.. Ромодан. Ні.

Самосад. Так і я. Рядовим пішов, рядовим і повернувся. (Наливає.) Пийте!

Ромодан. Ваше здоров’я...

Самосад. Тягніть на здоров’я...

Ромодан (випив). Хороше пиво, холодне...

Самосад. В дуплі воно велике охлаждєніє має. (Налив собі.) Від жінки ховаю. Клята баба!.. Ух!.. (Випив.) Вп головного хазяїна дожидаєтесь чи временного?

Ромодан. А хто тут головний?

Самосад. Головний — це товариш Дремлюга Гордій Опанасович, голова облвиконкому. Ото їх дача... Моя жінка у них куховаркою служить...

Ромодан. А хто временний?

Самое а'д. Секретар обкому. Оце його дача. Сьогодні приїздите (Показує на терасу.)

Ромодан. А чого він временний?

Самосад. Чогось вони в нас довго не держаться. Уранці ми тут порядок наводили, так Гордій Опанасович кажуть своїй дружині: «Знову секретаря нового приймаємо...» А вона: «І цей, мабуть, временний. Скоро від нас поїде...» Я людина безпартійна, але, думаю, це непорядок.

Ромодан. Що саме?

Самосад. Не можна їх так часто міняти.

Ромодан. А коли діло не йде?

Самосад. Так не треба таких обирати! А раз обрали, дивіться за ним гуртом, помагайте, щоб борозну не портив. Тоді й Дремлюга,— тільки між нами,— не буде так авторитетно носом у небі дірки пробивати.

Ромодан. А ви що тут робите?

Самосад. На мені все тут тримається! І охорона дач, і квіти ці вирощую, і мотористом на човні... А скільки всяких авторитетних завдань від самого товариша Дремлюги та від його дружини!.. От сьогодні субота. Скоро все начальство сюди з’їдеться — так у нас заведено. Умри, Самосад (це я — Охрім Охрімович Самосад), а відро черв’яків перед очі Гордія Опанасовича постав! А де їх у чорта взяти, коли вони від такої спеки на п’ять метрів у землю позалазили?! Піду ще копать, а то рознесе мене товариш Дремлюга... Ух і рознесе!.. (Взяв лопату і відро.)

Ромодан. Спасибі за пиво, Охріме Охрімовичу.

Самосад. На здоров’я. Подивіться. (Показує.) Ото з купання хазяйка йдуть, а праворуч — їхня сестра, Катерина. Стали. Ще хтось з ними. Гарна жінка Катерина, але будьте з нею обережні.

Ромодан. Чому?

Самосад. Минулої суботи, коли начальство тут гуляло, видно, обласний плодоовоч, товариш Терещенко, чи не те їй сказав, чи не там ущипнув,— так вона його по пиці так відшмагала, що аж на весь парк луна пішла. Добре, що, окрім мене, ніхто не бачив, як вона весь авторитет збила обласному плодоовочу. Сюди повертають. Обережно з нею!». Будьте здорові!

Ромодан. Ідіть здорові!

Самосад (іде, весело говорить). ...Увесь авторитет начисто збила... Золоті руки... (Вийшов.)

Ромодан бере теку, капелюх, хоче йти, але повернув голову і, вражений, застиг. Машинально поклав на столик капелюх і теку. Входить Надія Степанівна, Катерина і Ганна. Надія і Катерина в

купальних халатах.

Надія. День добрий, Петро Олександровичу! Вибачте,, що ми в халатах, купались...

Ромодан. День добрий.

Надія. А мій Гордій теж приїхав?

Ромодан. Ні, у Гордія Опанасовича засідання. Але скоро буде, дзвонив мені...

Надія. Дозвольте вас познайомити. Це моя’сестра, Катя. А це...

Ромодан. Я...

Ганна (сухо). Ганна Андріївна Падолист. (Подає руку.) А ваше прізвище?

Ромодан. Ромодан Петро Олександрович. (Дивиться на Ганну.) : .