Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 137)

Ромодан. Хороша пісня. Моя сестра її дуже любила і добре співала.

Пісня обірвалась. '

Іваненко. Оце ваша дача, Петре Олександровичу. (Показує на терасу.) Маленька вона, лише три кімнатки...

Ромодан. Мені й одної вистачить. Я ж один...

Іваненко. А коли родина ваша приїде...

Ромодан. Родина... Який гарний парк.

Іваненко. Старий... А ото в кінці алеї дача товариша Дремлюги, а там — ріка.

Ромодан. Могутні липи!.. їм, мабуть, років по сто?..

Іваненко. Може, й більше.

Ромодан підійшов до старої липи, поклав на столик теку й капелюх.

Оглядає парк. Іваненко одніс чемодан у будинок, повертається.

Ось ключі від дачі. Там усе в порядку. Я вранці перевірив.

Ромодан (взяв ключі). Дякую.

Іваненко. Які будуть розпорядження?

Ромодан (дістає гроші). Будь ласка, купіть мені пляшку боржому і що-небудь перекусити...

Іваненко. Там усе є — і боржом, і вино, і холодні закуски.

Ромодан. А звідки воно взялось?

Іваненко. Товариш Дремлюга і його дружина Надія Степанівна вранці для вас усе організували... Просили мене не говорити вам, але (посміхнувся) який би я був ваш помічник, щоб не доповів вам?

Ромодан. А ви давно в обкомі працюєте?

Іваненко. П’ятий рік. З трьома секретарями працював, ви -• четвертий.

Р о мода н. Трьох пережили.

І и а и о и к о. Так точно!

Ромодан. І всіх, як мене, сюди на дачу привозили?

Іваненко. Аякже!..

Ромодан. І для них було «все організовано»?..

Іваненко. .Як вам, так і їм... Товариш Дремлюга дуже гостинно приймає...

Ромодан. А потім ви їх вивозили?

І в а.н е н к о. Аякже!..

Ромодан. Багато мороки було у вас...

Іваненко. Я звик.

Ромодан. Звикли?

Іваненко. Так точно! Сьогодні Гордій Опанасович так хороше про вас говорив...

Ромодан. Кому?

Іваненко. Своїй дружині. Нарешті, каже, дочекались ми справжнього керівника. Це для нас така радість...

Ромодан. А не попереджував він, щоб ви мені про це не доповідали?

Іваненко. Попереджував, але я...

Ромодан (перебиває). А що буде, коли дізнається Гордій Опанасович, що ви не додержали слова?.. Обізве вас плетуном, брехуном.

Іваненко. Ніколи!

Ромодан. Ви впевнені?

Іваненко. Я знаю.

Ромодан. Тоді я вас обізву, коли ви будете мені таке доповідати.

Іваненко. Вибачте, Петре Олександровичу... Я розумію... Я буду старатись, і, коли що не так, критикуйте мене... Я критику люблю:..

Ромодан. Любите? '

Іваненко. Так точно! Ми тут до неї звикли. Ще які будуть розпорядження?

Ромодан (витягнув блокнота, пише, потім подає). Ось вам прізвище однієї жінки. Варвара Олександрівна Долина. Це моя родичка. Вона з села приїхала сюди. Розшукайте її: де вона живе, працює. Привезіть її до мене. Я буду вам дуже вдячний.

Іваненко (взяв папірець). Так це ж просте діло. У довідковому бюро зразу скажуть.

Ромодан. Ні чорта не скажуть! Я туди дзвонив.

Іваненко. Знайду. Тільки, на жаль, сьогодні вже кінець дня, а завтра неділя...

Ромодан. Шукайте в понеділок. Шукайте... Іваненко. Добре. Переверну все місто, але знайду. Дозвольте йти?

Ромодан. Будьте здорові!

Іваненко вийшов. Ромодан сідає за столик, розкриває теку. З глибини парку знову тихо ллється пісня.

(Слухає, з'явилася легка посмішка на його обличчі. Починає тихо наспівувати цю ж пісню.)

— Ой чого ти, сестро \

Така горда стала:

Сказав тобі здрастуй,

Здоров не сказала?..

Пісня обривається.

(Продовжує сам.)

— Тим я тобі, брате,

Здоров не сказала —

За дрібними слізьми Тебе не впізнала...

І коли Ромодан повторює: «За дрібними слізьми тебе не впізнала...», входить Самосад. Він у старій гімнастерці, на грудях три медалі. В руках лопата і відро. Ромодан його не помічає. Самосад довго дивиться на нього, потім підходить до столика, сідає. Витягнув з кишені окарину ², награє цю ж пісню... Ромодан дивиться на нього.

Самосад. Ждете?

Ромодан. Жду.

Самосад. Це добре. (Знову програв куплет пісні.) Хто не жде, той не живе... Але сьогодні вам не пощастить. Ромодан. Чому?