Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 124)

¹ Ковш и к. Так. І у нас, а тільки більшість восени.

Верба. Що ж, і восени можна... Чого ж... Пора прекрасна...

Ковшик. І я так думаю...

Верба. Наталіє Микитівно... Я якраз збирався вам сказати...

Ковшик (перебиває). Ви мене вибачте, я ще не договорила.

Верба. Даруйте.

К о в Ці и к. Так от, приходить осінь, і молоді люди ідуть в сільраду, в загс розписуватись...

Верба. Я розумію вас... Кожна чесна людина мусить так зробити.

Ковшик. Вірно. І от, коли вони приходять, то що ми їм даємо в таку урочисту і, можна сказати, незабутню хвилину? Ви зрозуміли?

Верба. Ні, ні. Тепер я вас щось не розумію.

Ковшик. Ми даємо посвідку про шлюб, але яку? Маленьку квитанцію, таку ж, яку видаємо за поставку свиней або курей... А це документ, в якому записано про любов і скріплена державою сім’я... От я і прошу вас, чи не намалюєте ви нам великі шлюбні посвідки, ну хоч з п’ятдесят штук. Це для нас на два роки вистачить! Щоб на них були квіти і, може, голубки. Як?

Верба. Можна і квіти, і голубків... (Дістав хусточку, витирає з чола піт.)

Ковшик. Всередині — місце для запису і для невеличкої фотографії — наречена, наречений і їх батьки чи родичі... А може, й без родичів? Не всі родичі бувають приємні, правда?

Верба. Можна й без родичів.

Ковшик. А над усім союзний державний герб, щоб міцніше було, і від нього дві стрічки червоні, а на них золотом написати — хоч би й так: «Міцна сім’я — міцна держава».

Верба. А... а для чого?

Ковшик. Щоб кожен читав і знав — руйнуєш сім’ю, сучий сину, підриваєш і державу. Виходить, таких треба бити...

Верба. Треба бити, обов’язково...

Ковшик. Тільки у мене на це грошей по кошторису нема, але я вам за це...

Верба. Що ви, Наталіє Микитівно! Та я вам не п’ят-* десят, а п’ятсот штук таких посвідчень намалюю.

Ковшик. І квіти будуть?

Верба. Будуть... і голубки, і_fколоски...

Ковшик. От колоски — це добре... Що ж (встала), дякую вам від усіх закоханих. (Простягнула руку.)

Верба (взяв її руку). Наталіє Микитівно... Дозвольте як матері... (Цілує їй руку.)

Ковшик (схвильовано). Що ви... Що це ви?

Верба. Я скоро, скоро вам все скажу...

Чутно голос Василини.

Голос Василини. Мамо, до тебе Іван Петрович прийшли.

Ковшик. Іду. Коли ж почнете?

Верба. Хоч і зараз. Тільки треба ще обговорити...

Ковшик. А ви з Василиною порадьтесь, бо у мене скоро партзбори. (Пішла.)

У двір входить дід Гервасій. В одній руці у нього якась річ, загорнута у вишитий рушник, у другій руці — поворозка, на якій через плече висять великий судак та сом.

Гервасій (дивиться на портрет Василини). Як жива... День добрий...

Верба. День добрий.

Гервасій підійшов до свого портрета, дивиться.

Я тут трошки поправив...

Гервасій. Невже я такий старий?

Верба. Такий, як є...

Гервасій. А баба мене ще ревнує — і як...

Верба. Невже?

Гервасій. Між нами, місяць тому як ухопила за чуба, аж блискавки в очі вдарили... Я кричу їй: не маєш права, я партизан, а вона, повірите, атомна баба в мене...

Верба. Атомна. (Сміється.) Я її намалюю.

Гервасій. Борони боже... на таку фігуру у вас фарби не вистачить... Рибку вам приніс... Ще жива. (Потрусив.) Ти диви, заснула... От зараза, тільки що жила... (Трусить.) Свіжак. (Подає.)

Верба. Спасибі, але вона мені не потрібна.

Гервасій (поклав на траву рибу). Наталка вам таку юшку зварить, що півлітра буде мало. У мене до вас велике прохання. (Розмотує рушник.) Оце був святий Пантелеймон. (Показує.) Моя баба Аграфена Іванівна сердечно просить вас, обновіть святого, бо за давністю років дуже він вицвів. А мужчина був помітний і зовнішність мав благородну. Він дуже на вас схожий... ⁵

Верба (розвів руками). Вибачте, але я...

Гервасій (перебиває). Зробіть ласку. Це ж не для мене. Я з тисяча дев’ятсот тридцять сьомого року не вірю ні в бога, ні в чорта! Уважте моїй бабі.

Верба. Не можу.

Гервасій. Тут же юрунда. Фарби небагато піде. Хоч вуса освіжіть...

Верба. Ні, ні, і не просіть.

Гервасій. Жаль... Жаль...

Верба. Пробачте... Будьте здорові. (Пішов у хату.)

⁰ Дід озирнувся, поставив ікону на мольберт і побіг.

(Виходить, бере кісточку, підходить до мольберта.)

Здаля виглядає Гервасій.

О... Здоров, Пантелеймон.

Д і д зник.

Діду... Діду... Ну, Пантелей, я тобі такі вуса зроблю, що баба вижене тебе з хати.

Входить Василина.

Василино...

Василина. Ви телеграму вчора одержали. Щось трапилось?

Верба. Ні. Сестра приїздить завтра чи позавтра. Василина. Сестра... Чого ви мені неправду говорите? Верба. Як? Що ти, Василино...

Василина. Там в телеграмі не те. Я випадково вчора прочитала, ви її забули тут на столі.

Верба. Як же там? Чекай. (Шукає.) Куди я її подів? От нещастя. Як?

Василина. А так: «їду до тебе цілую ага».