Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 126)

і соняшники, і кунжут... Мене тоді на активі райпарткому Карпо Корнійович обізвав опортуністом.

Вітровий. Назвав і буду називати, поки ви не навчитесь розумно розставляти робочу силу і вимагати від кожного...

Романюк. Призвіть його до порядку, бо я у відповідь можу таке сказати...

Ковшик. Скажіть, обов’язково скажіть.

Романюк. Ех, жаль, що не вмію сочиняти. Я б вас, Карпе Корнійовичу, так показав... Ух! В самісіньку комедію всунув би...

Вакуленко. Ми ж не для лайки тут зібрались.

Ковшик. А що ж, цілуватись, коли під загрозою врожай?

Батура. Даруйте, Іване Петровичу, чому у вас трудоднів багато, а колгосп, як ви кажете, попав у неприємну фазу?

Романюк. Ви бачили, яке тепер у нас складне господарство. Скільки культур і які.

Батура. І все-таки мені не ясно, в чому ваші труднощі? Село велике, людей багато.

Ковшик. Вакуленко, не спи.

Вакуленко. Правильно... Га?

Романюк. Це довго розповідати. Я вам вдома докладно...

Вітровий. Діло просте. Норми занижені. На полях баби, а чоловіки майже усі в начальстві ходять.

Романюк. Баби, як кажуть з самісінького верху,— велика сила, і їх більшість.

Крилата. Не викручуйтеся, введіть такі норми, як в нашій ланці, для всіх — врожай потроїмо.

Ром а шок. Не можуть всі так працювати, як ви.

Крилата. А чому? У Посмітного можуть?

Романюк. Та що ви мені все Посмітного під ніс тичете? У мене від нього вже нежить хронічний... Я дев’ятнадцять років головою. (До Батури.) Коли вже записуєте, то для точності пишіть двадцять. В цьоМу році ювілей. Не можу я кожному колгоспнику вкласти в голову свій мозок. Не доросли наші.

Вітровий. Це вірно, щоб вкласти, треба самому багато мати, а що у вас є? Далі свого району носа не показуєте, а люди їдуть вчитись, переймають передовий досвід...

Романюк. У мене нема часу на екскурсії їздити. Ви краще скажіть, чому з нашого села четверо на агрономів вивчились, а де вони? Два в області папери переписують, а два в столиці пристроїлись. Чому немає такого указу: вивчився — повертайся в своє село і одроби п’ять років за пампушки, якими тебе тут годували.

Вітровий. Напишіть про це, Сергію Павловичу. Це правда.

Романюк. Немає на кого спертись.

Ковшик. А нащо ти Карпа Корнійовича сплавив рибку ловити, а на його місце Вакуленка взяв?

Вакуленко (прокинувся). Вірно, справедливо... Га?

Романюк. Двох голів в колгоспі бути не може. Люди обрали мене.

Вітровий. Давайте ближче до діла. Коли збори загальні скличете?

Романюк. Зборів не буде.

Наталка Ковшик пішла до хати.

Вітровий. Я поїду в обком. (Встає.)

Романюк. Чого?

Вітровий. Розкажу, як ми перед цами вклоняємось, вмовляємо, як нас в районі все мирять, і попрошу дозволу справити вам, Іване Петровичу, ювілей, щоб вам подякували і попрощались з вами.

Романюк (до Батури). Бачили, Сергію Павловичу, яку я допомогу маю від бюро нашої партійної організації? Запишіть в точності, щоб всі прочитали. Я роблю, день і ніч роблю. Усі люди задоволені, а їм все мало, мало й мало...

Вітровий. Нам завжди буде мало, на те ми комуністи.

Романюк. А хіба я не состою у партії?

Вітровий. Состоїте.

Романюк. Так хто ж я такий?

Вітровий. Состоящий у партії.

Романюк. Виходить, і я комуніст.

Вітровий. Якраз і не виходить.

Романюк (до Батури). Зараз знову почне говорити про Посмітного. От побачите...

Вітровий. Буду щодня, щохвилини, бо їм і нам держава найкращі машини дає, їм і нам служить передова наука, бо для них і для нас одні вказівки партії, одна програма, яку вони виконують, а ми тюпаємо, як старі шкапи. На крейсері сидимо, а веслами гребем. Хіба так можна?

Романюк. Тихше їдеш, далі будеш.

Крилата. Ну, почекай...

Вбігає П у.р х а в к а^

Пурхавка. Секретар райкому приїхав.

Крилата. Пішли. Почнемо збори.

Романюк (до Батури). Сергію Павловичу, як набридне слухати наші справи, то коні готові.

Батура. Я хочу тут побути.

Романюк. Воля ваша...

Всі виходять. Входить Крим, в руках у нього чемодан і парасолька. За ним іде Ага Щука. Вона одягнути претензійно. На руках великі браслети, на пальцях персні, на шиї кілька низок бус, у вухах великі серги, на голові високий капелюшок.

Крим. Сюди, мадам. Це їх квітник, а ото хата. Художник тут живуть. Дозвольте в хату.

Ага. Ні, ні. Я тут трохи причепурюся. Поставте чемодан.

Крим поставив чемодан.

Мерсі.

Крим. Пурле франсе, мадам?

Ага. Ні, не говорю, тільки читаю.

Крим. Шпік енгліш, мадам?

Ага. Звідки ви іноземні мови знаєте?

Крим. О мадам. Я моряк, колишній боцман із шхуни «Стріла». Я Чорне і Середземне моря знаю, як свої п’ять пальців. В усіх великих портах світу бував.

Ага. Ви були в багатьох країнах, який ви щасливий, багато бачили.

Крим. В усіх країнах, де був підходящий товар.

Ага (витягла з кишені плаща гроші, дає). Прошу, за ваш труд.

Крим. Що ви, не треба (простягнув руку, бере гроші), не треба... Я дивлюсь на вас, мадам, і згадую іспанський

порт Кадікс ¹⁰. Тільки там я зустрічав таких жінок, як ші. Клянусь головою акули.